Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Шкода, що я не познайомилася з твоєю Робін.

Страйк, який усе уявляв, як попіл Джоан плине до призахідного сонця, зібрався.

— Думаю, вона б тобі сподобалася,— сказав він.— А ти б сподобалася їй.

— Люсі казала, що вона гарненька.

— Це правда.

— Бідолашна дівчина,— прошепотіла Джоан.

Страйк не зрозумів, а тоді подумав, що про замах і ножове поранення писали в газетах, коли Робін давала свідчення проти Шеклвелльського Різника.

— Цікаво, що ти заговорила про гороскопи,— мовив він, плануючи відволікти Джоан від теми Робін, а також похорону та смерті.— Ми саме розслідуємо давнє зникнення людини. Тип, який тоді вів справу...

Страйк ніколи раніше не розповідав Джоан про свої розслідування — і тепер не розумів чому, бо вона слухала захоплено, уважно.

— Але ж я пам’ятаю ту лікарку! — вигукнула вона, така збуджена, якою Страйк не бачив тітку вже багато днів.— Марго Бамборо, так! У неї лишилася маленька дитина...

— Та дитина тепер наша клієнтка,— сказав Страйк.— Гі звати Анна. Вона зі своєю дівчиною має будинок у Фалмуті.

— Бідолашна родина,— мовила Джоан.— Так і не дізналася... і що, детектив шукав відповіді в зірок?

— Так,— кивнув Страйк.— Був переконаний, що вбивця — Козеріг.

— Тед— Козеріг.

— Дякую за підказку,— серйозно промовив Страйк, і Джоан засміялася.— Будеш чай?

Поки кипів чайник, Страйк проглянув повідомлення. Барклей надіслав новини щодо подружки Вторака, але найсвіжіше повідомлення надійшло з незнайомого номера, тож Страйк відкрив його першим.

Привіт, Корморане, це твоя зведенючка Пруденс Донлеві. Твій номер мені дав Ал. Дуже сподіваюся, що ти мене зрозумієш правильно. По-перше, хочу сказати, що цілком розумію твої мотиви й чому ти не хочеш приєднатися до нас на святкуванні річниці гурту й випуску альбому. Ти навряд чи це знаєш, але я сама довго й важко йшла до налагодження стосунків з батьком, але вважаю, що врешті-решт порозуміння з ним — і так, прощення — збагатило мене. Ми всі дуже сподіваємося, що ти передумаєш...

— Що там сталося? — спитала Джоан.

Вона прийшла слідом за Страйком на кухню — човгаючи, трохи сутулячись.

— Ти нащо підскочила? Я сам усе принесу...

— Я хотіла тобі показати, де ховаю шоколадне печиво. Якщо Тед знатиме, то з’їсть усе одразу, а лікар каже, що в нього від шоколаду тиск. Що ти там таке прочитав? Я тебе знаю, ти розсердився.

Страйк не знав, чи її нововіднайдене прагнення чесності зайде аж так далеко, щоб почути щось про його батька, але навколо вирували вітер і дощ, а в будинку запанувала якась сповідальна атмосфера. Він розповів Джоан про повідомлення.

— А,— сказала тітка й показала на пластиковий контейнер на верхній полиці.— Печиво там.

Вони повернулися до вітальні з печивом, причому Джоан наполягла, що його треба викласти на тарілку. Деякі речі лишалися незмінними.

— З Пруденс ти не знайомий, правильно? — спитала Джоан, влаштувавшись у кріслі.

— Я не знаю Пруденс, не знаю Меймі, найстаршу, і не знаю Еда, наймолодшого,— відповів Страйк, стараючись говорити буденним тоном.

Зо хвилину Джоан мовчала, тоді глибоко зітхнула — худі груди піднялися й опали — і мовила:

— Думаю, тобі треба піти на батькову вечірку, Корме.

— Що? — перепитав Страйк. Односкладове слово задзвеніло у вухах підлітковим праведним гнівом. На його подив, Джоан усміхнулася.

— Я знаю, як тобі велося,— сказала вона.— Він учинив дуже погано, і все-таки він — твій батько.

— Він мені не батько,— заявив Страйк.— Мій тато — Тед.

Ніколи раніше він не казав цього вголос. Сльози наповнили очі Джоан.

— Він був би щасливий це почути,— тихо сказала вона.— Так дивно, правда... багато років тому, я тоді ще була зовсім дівча, я пішла до справжньої циганки-ворожки. Вони стояли табором отам, далі по дорозі. Я думала, вона мені наворожить усяке хороше. Ну знаєш, як вони оте роблять? Ти ж їм гроші платиш. А вона знаєш що сказала?

Страйк похитав головою.

— «Дітей у тебе ніколи не буде». Отак. Прямим текстом.

— І вона помилилася, хіба ні? — відповів Страйк.

Збляклі очі Джоан знову заблищали від сліз. Страйк не розумів, чому ніколи раніше цього не казав. Було б так легко її порадувати — а він натомість мучився тим подвійним обов’язком, злився, що мусить обирати, давати назви й тим самим зраджувати. Страйк простягнув тітці руку, і вона потиснула її — на диво слабко.

— Сходи на ту вечірку, Корме. Думаю, твій батько — причина багатьох... багатьох речей. Шкода,— додала вона по недовгій паузі,— що про тебе немає кому подбати.

— У наш час, Джоан, усе не так. Чоловіки повинні самі про себе дбати — у всіх сенсах,— додав він, усміхнувшись.

— Вдавати, що тобі нічого не треба... просто нерозумно,— тихо відповіла Джоан.— Що там пишуть у твоєму гороскопі?

Страйк знову взяв газету та прочистив горлянку.

— «Стрілець: ваш управитель рухається ретроградно, тож звична безтурботність вам дещо зрадить...»

32

Й де будеш, ти, таємний помічник Тобі сприятиме...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Була третя година дня, і Робін, яка сиділа в своєму «лендровері» під непримітним будинком у Сток-Ньюїнгтоні, за яким до Різдва стежив Страйк, ще не побачила нічого цікавого — а приїхала вона о