Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Я очікувала чогось іншого. Ну, такого, як у книжках колись читала чи все так круто бачиться, тільки коли читаєш про пригоди героїв, а не буденністю, коли сама береш участь у цьому всьому. Уже коли було видно фініш, побачила хлопця зі столичних, він потрапив у пастку і не міг сам вибратися. На вигляд було схоже, що він провалився в яму і застряг у ній. Я, як добра, співчутлива допомогла йому вибратися.

На знак подяки мене штовхнули з усієї дурі, так що я врізалася спиною в єдине дерево, що тут на дорозі було, і на кілька секунд свідомість втратила. Коли прийшла до тями зрозуміла, що мій врятований гад, втік на фініш. Благо нічого не зламала і змогла продовжити біг. За фактом я прийшла другою, після врятованого. Через деякий час, коли були оголошені результати, підійшли хлопці з моєї академії. Були брудні м'яко кажучи. Але прийшли із заліковим результатом. Несподівано з'явився Лішкорт і прошипів:

— Рінвер, що це за фігня була на трасі?

— Звідки я знала, що допомагати не можна?!

— Можна, але не під час змагань! Ти могла прийти першою!

Хлопчаки втупилися на мене вельми красномовно. Переказала їм, що сталося. Вони тільки й могли що похрумтіти кулаками.

— Я так розумію, допомагати тут нікому не варто?

— Тільки якщо бачиш, що він ноги протягне. Цьому пішло б на користь посидіти в пастці. Подяки ти від нього не дочекаєшся.

Було несподівано, коли після оголошення результатів було внесено коригування і в дракона, якому я допомогла, зняли час за його свинську поведінку. Йому так і сказали, за те, що підставив бойового товариша. Він спробував обуритися, йому винесли попередження, типу ще одне слово, то час ще знімуть, і тепер він буде останнім. А так, тепер ми з ним прийшли одночасно. Дракон обурено виблискував очима спочатку на суддів, потім на мене. Але швидко відвернувся, мабуть, вигляд хлопців за моєю спиною був надто войовничий.

— Не розслабляйтеся, сьогодні ще зустрінетеся з нечистю, — попередив нас Лішкорт. — Для глядачів це буде просто арена, на якій ви будете битися. А для вас на арені відтворять місце її проживання.

— Наскільки все буде реально?

— Цілком матеріально, тобі сподобається.

— Дім, милий дім.

Хлопці на мене здивовано-запитливо подивилися.

— Потім розповім, зараз занадто багато цікавих. Магістре, а в нас весь час індивідуальний залік?

— У вас загальний залік від академії, але всі завдання ви будете виконувати індивідуально. Іноді взаємодіючи з іншими хлопцями з інших академій. Але бали будете отримувати кожен самостійно. Так, будуть завдання, коли з нібито суперником потрібно буде грати в команді. І тоді кожен із цієї команди отримає свої бали за взаємодію.

Зверху було не видно ту реалістичну ілюзію, що створили для студентів. Моя черга підійшла ближче до кінця. Хлопці з моєї академії встигли побувати на арені й до мене не поверталися. Поруч був тільки Лішкорт.

— Пора, — сказав магістр.

Вийшовши на арену, відчула, немов додому потрапила. У сенсі ліс був точно такий самий, як біля фортеці в дикій його частині. Мені дозволили взяти з собою зброю. Вибрала набір кинджалів, який мені свого часу подарував Нік. Опинившись у лісі, озирнулася. Нечисті було багато й різної. Хмикнула і сказала:

— Усі ці види не живуть так щільно один до одного і є природними ворогами. І частина з них є гарною ілюзією. Інакше вони б убили вже один одного.

Ходила лісом, оглядалася. Частина нечисті стежила за мною і не нападала. Поки взагалі ніхто не нападав. А я власне теж не збиралася нападати на нечисть першою.

— Це ж яким ідіотом треба бути, щоб першим нападати на цих звірів. Якщо ти не в загоні зачистки, поводься тихо і не привертай до себе уваги. Не показуй їм, що ти для них ворог. Ось загін зачистки, це інше.

Бурмотіла собі під ніс давнє напуття дідуся. За кілька хвилин на мене вискочило щось, що віддалено нагадувало худорлявого собаку. З величезною щелепою і палаючими червоним очима. Від нього смерділо смертю і бажанням убити.

— Дивно, що одна. Ці тварюки зазвичай стайні.

Нападати на собачку не стала. Заскочила на дерево в частковій трансформації і кігтями на руках допомогла собі забратися на гілку вище. І вже з неї стала розглядати те, що намагається мене вбити. Вона поки що була одна. Біснується під деревом і виє. На іншому дереві засіла інша нечисть, вони теж зі зграйних і було дивно бачити їх по одному. Воно було схоже на білку, але з гострими трикутними зубами. Ця пародія на білку перестрибнула на моє дерево і спробувала вчепитися в горло. У польоті насадила на кинджал і скинула собаці, що біснувався внизу. Білку миттю зжерли, але на дерево, на якому я засіла, стрибати не перестали.

— Так—с, гаразд, зграї не видно.

Промовила я, дивлячись на собаку, і кинула в нього кинджал, коли він вкотре стрибнув. Потрапила чітко в горло. Він завив і впав на землю. Я миттю опинилася поруч і добила. Забрала зброю і пішла геть. Потрібно знайти вихід із цього, так би мовити, лісу. Через годину знайшла двері. Вони стояли посеред лісу. Але вони не відчинялися і вводили в ступор своїм виглядом. Подивилася вгору, звідси з лісу було не видно людей, які спостерігають. Але я подумки потягнулася до Лішкорта.

— Де тут вихід шукати?

— Ти його знайшла, — почула і відчула його розгубленість і здивування — ці двері в стіні.

— Я можу обійти ці двері по колу.

— Шукай іншу. Я не розумію, що взагалі відбувається. На тебе спустили тільки дві тварюки. Зазвичай до десяти.

— Ясно.

Пішла далі шукати вихід. І чим далі в ліс іду, відчуваю, як увімкнувся дар і показує, що правильно йду до виходу. Поки дійшла, зустріла ще нечисть, якраз десяток різної. Але, що дивно, все, що я зустріла, зазвичай у нормальних умовах буває тільки в зграях. Коли побачила стіну, дуже здивувалася. Вона була немов міраж. Але, коли доторкнулася, відчула її щільність. Двері знову—таки знайшлися швидко, але були замкнені.