Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

— Бос! — закричав Фінлі й знову вхопив начальника за руку. — Бос, за будинок не хвилюйтесь! Руйначі — от про кого нам слід потурбуватися! Руйначі!

Те, на що не спромоглися слова, зробило лячне виття пожежної сигналізації Дамлі-Гауза: воно пробилося до свідомості Пімлі, але це зробило. Він повернувся в той бік і на мить зустрівся поглядом з маленькими пташиними очицями Джеклі. У них він не побачив нічого, крім паніки, яка, хоч як це не дивно, самого Пімлі привела в стан рівноваги. Звідусіль лунали завивання сирен і гудків. І серед них чітко виділявся один пульсуючий сигнал, якого він ніколи в житті не чув. Він долинав з боку Плезантвіля?

— Ходімо, бос! — ледве не благав Фінлі О’Теґо. — Треба перевірити, чи все гаразд із Руйначами…

— Дим! — закричав Джеклі й забив темними (і ні до чого не придатними) крильми. — Дим у Дамлі-Гаузі, дим у Феверелі!

Пімлі проігнорував його. Він витяг з кобури «миротворця», на мить подумавши, що за лихе передчуття змусило його взяти сьогодні зброю. Цього він не знав, але був радий, що револьвер приємно обтяжує руку. За спиною в нього голосили Тасса й Таммі, та на цю парочку він теж не звертав уваги. Серце ледь не вискакувало з грудей, але він знову був спокійний. Фінлі мав рацію. Найважливішими зараз були Руйначі. Слід подбати про те, щоб не втратити третину навчених екстрасенсів у пожежі від несправної проводки чи непродуманої диверсії. Він кивнув до шефа служби безпеки, й вони побігли до Дамлі-Гауза, а слідом з пронизливими вересками, лопочучи крильми, неначе втікач з якогось мультфільму «Ворнер Бразерс», мчав Джеклі. Десь угорі горлав Гескі. А потім Пімлі О’Нью-Джерсі почув звук, від якого холод пронизав його до кісток, швидке чу-чу-чу. Постріли! Якщо якийсь клоун відкрив стрільбу по його Руйначах, то бачать боги, голова цього клоуна вже ввечері теліпатиметься на палі. Те, що об’єктом нападу стали не Руйначі, а охоронці, ще не спало на думку ні йому, ні хитрішому Фінлі. Забагато подій відбувалося, і відбувалося надто швидко.

Одинадцять

На південному краю поселення Девар від синкопованого звуку сирен мало не лускалися барабанні перетинки.

— Господи, — сказав Едді й не почув себе.

Охоронці в південних вежах стояли спинами до них і дивилися на північ. Диму Едді ще не бачив. Можливо, охоронцям з їхніх високих оглядових пунктів було видно краще.

Роланд узяв Джейка за плече і жестом показав на товарний вагон «СОО Лайн». Джейк кивнув і проліз під вагоном. За ним хвостиком подався Юк. Роланд виставив обидві долоні вперед, наказуючи Едді залишатися на місці, й поліз слідом. На протилежному боці хлопчик і стрілець випросталися, стали пліч-о-пліч. Вартовим було б дуже добре їх видно, якби їхню увагу не відвернули детектори диму й пожежна сигналізація в поселенні.

Зненацька фасад будівлі «Плезантвільської компанії металовиробів» опустився в землю. З гаража, який за ним ховався, вилетіла роботокерована пожежна машина, уся яскраво-червона, блискуча, з хромованими деталями. Посередині видовженого корпусу пульсував ряд червоних лампочок, і голос із гучномовця кричав: «ЗВІЛЬНІТЬ ПРОЇЗД! ЇДЕ КОМАНДА ПОЖЕЖНОГО РЕАГУВАННЯ „БРАВО“! ЗВІЛЬНІТЬ ПРОЇЗД! ДОРОГУ КОМАНДІ ПОЖЕЖНОГО РЕАГУВАННЯ!»

У цій частині Девару не повинні були пролунати постріли. Поки що не повинні. Налякані мешканці Алгул Сьєнто мали вважати, що південний бік поселення безпечний: не хвилюйтеся, ось вам прихисток від сьогоднішнього несподіваного дощу з лайна.

Стрілець витяг Орізу з Джейкового запасу і кивнув, щоб хлопчик теж узяв собі тарілку. Потім показав на охоронця на вежі праворуч і знову на Джейка. Той кивнув, зайняв позицію готовності й чекав од Роланда відмашки.

Дванадцять

«Щойно почуєш сирену, яка сигналізує про початок нової зміни, — інструктував її Роланд, — починай. Завдай якомога більше шкоди, але, заради твого батька, не дозволяй їм зрозуміти, що вони мають справу лише з однією людиною!»

Можна подумати, була потреба про це нагадувати.

Вона могла зняти трьох вартових на вежі ще поки сирена вила, але чомусь вирішила зачекати. І вже за кілька секунд зраділа своєму рішенню. Задні двері котеджу в стилі королеви Анни розчахнулися так рвучко, що мало не злетіли з горішньої завіси. І звідти повалили Руйначі, у паніці чіпляючись руками за тих, хто йшов попереду («І це ті, що нищать усесвіт, — подумала Сюзанна. — Отара овець»), а серед них вона помітила півдюжини потвор з головами тварин і щонайменше чотирьох тих моторошних гуманоїдів у масках.

Першим Сюзанна застрелила охоронця на західній вежі й перевела приціл на пару в східній вежі ще до того, як труп першої жертви в битві за Алгул Сьєнто з мізками, що текли з голови йому по щоках, перевалився через поруччя і впав на землю. Пістолет-кулемет «койот», налаштований на стрільбу короткими чергами, випльовував кулі трикратними пострілами: Чу! Чу! Чу!

Тахін і ниций у східній вежі стрімко розвернулися проти годинникової стрілки обличчям один до одного, як фігури в танці. Тахін упав на вузький місток, що оперізував верхівку вежі, ницого кинуло на поруччя, він перевалився через них і полетів головою на землю. Сюзанна почула хрускіт, з яким зламалася його шия.

Двоє з отари Руйначів помітили падіння бідолахи і закричали.

— Підніміть руки! — То був Дінкі, вона впізнала голос. — Якщо ви Руйнач, підніміть руки!

Ніхто навіть не поставив під сумнів, чи потрібно це насправді. За таких обставин будь-хто впевнений у своїх діях користувався беззаперечним авторитетом. Деякі Руйначі (але поки що не всі) попідносили руки. Та Сюзанна цього не потребувала. Відрізнити овець від козлів вона могла й без піднятих рук. Її зір набув моторошної ясності.

Вона перевела важіль скорострільності з КОРОТКОЇ ЧЕРГИ на ОДИНИЧНИЙ ПОСТРІЛ і заходилася винищувати охоронців, що вийшли з Читалки разом з Руйначами. Тахін… кан-тої, в нього стріляй… жінка-г’юм, але її не чіпай, вона Руйнівниця, хоч і не тримає рук догори… не питай, звідки я це знаю, я просто знаю, і все…

Сюзанна натиснула на гашетку «койота», і голова г’юма біля жінки в яскраво-червоних слаксах розлетілася бризками крові й кісток. Руйначі заверещали, як діти, вибалушеними очима роззираючись навколо, не опускаючи рук. І тут Сюзанна знову почула Дінкі, та тільки не фізичний його голос, а ментальний, і до того ж набагато гучніший:

(ІДІТЬ НА ПІВДЕНЬ, ПІДНЯВШИ РУКИ; ВАС НЕ ПОРАНЯТЬ)

І то був сигнал для неї вийти з укриття й почати рухатись. Вона застрелила вісьмох