Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

269
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 120
Перейти на сторінку:
час свого попереднього візиту на цю галерею, вона знову не має ніг і сидить на тій самій недолугій бідарці. І та сама жінка, висока й гарна, з розвіяним вітром чорним волоссям, кличе її. Звісно, що Мія і решта тутешнього пейзажу — не більш реальні, ніж туманні спогади Сюзанни про бенкетну залу.

Вона подумала: «Федік натомість був реальний. Тіло Мії присутнє тут так само, як моє там, де його цієї самої миті тягнуть крізь кухню ресторану Діксі-Піґ, де невимовно жахливі наїдки готують для нелюдських клієнтів. Ця замкова галерея — намарене Мією місце, її схованка, її Доґан».

— Сюди, до мене, Сюзанно з Серединного світу, і подалі від Сяйва Багряного Короля! Сховайся від вітру в затишку цього мерлону!

Сюзанна крутнула головою.

— Кажи, що хотіла сказати, Міє, та й годі вже. Ми народжуємо дитя — атож, якимсь чином ми робимо це разом, — і щойно воно з’явиться на світ, ми квити. Ти й так отруїла мені життя, тож уже досить.

Мія дивилася на неї з безнадійним розпачем, живіт її надимав серапе, волосся її метлялося за спиною, розвіяне вітром.

— Та це ж ти сама прийняла отруту, Сюзанно! Це ти сама її ковтнула! Атож, коли дитя було ще нерозквітлою насіниною в твоєму череві!

Чи й правда так? А якщо так, котра з них запросила на гостину Мію як вампіршу, якою вона насправді й є? Сюзанна чи Детта?

Сюзанна гадала, що жодна з них.

Вона гадала, що насправді це могла зробити Одетта Голмс. Одетта, котра завжди була покірливим янголятком. Одетта, котра любила своїх ляльок, навіть попри те що більшість з них були такі ж білі, як її прості бавовняні трусики.

— Чого ти хочеш від мене, Міє, нічия дочко? Кажи, і врешті покінчимо з цим!

— Скоро ми ляжемо разом — і то в цілком реальному вимірі, щоб народити дитину. І в мене до тебе єдине прохання — якщо трапиться якась можливість мені втекти звідти з моїм малюком, допоможи мені цим шансом скористатися.

Сюзанна замислилась. Серед диких скель і бездонних ущелин реготали гієни.

Дошкуляв крижаний вітер, але біль, що раптом угризся їй у черево, був гіршим. Той самий біль вона відзначила на обличчі в Мії, і знову спливла думка, що все її буття перетворилося на переповнені дзеркальними відображеннями нетрі. Та в будь-якому разі, що за біда — дати таку обіцянку? Такий шанс навряд чи випаде, але якщо навіть трапиться, чи хотілося б їй, щоб істота, яку Мія мріє назвати Мордредом, потрапила до рук людей Короля?

— Так, — сказала вона. — Добре. Якщо випаде нагода допомогти тобі втекти з ним, я допоможу.

— Будь-куди! — схлипнула Мія хрипким шепотом. — Навіть… — Вона замовкла. Ковтнула клубок, що був став їй у горлі. — Навіть у морок тодешу. Бо для мене то не кара, якщо я блукатиму довічно з моїм синочком при мені.

«Для тебе, може, й ні, сестрице», — подумала Сюзанна, але нічого не сказала. По правді, так її вже нудило від Міїних капризів.

— А якщо нам не випаде шансу вирватись на волю, — завершила Мія. — Тоді вбий нас.

Хоча тут, нагорі, не чутно було інших звуків, окрім виття вітру й реготу гієн, Сюзанна відчувала, що її фізичне тіло перебуває в русі, зараз його зводили вниз сходами. Усе начиння реального світу за найтоншою з мембран. Здатність Мії транспортувати її у цей світ, особливо під час нестерпно болючих переймів, виказувала у ній присутність великої сили. Погано, що неможливо ту силу хоч якось загнуздати.

Вочевидь, Мія помилково сприйняла тривалу мовчанку Сюзанни за незгоду, бо поспішила у своїх жорстких гуарачах по дузі хідника замкової галереї і вже ледь не бігла, коли наблизилася до того місця, де у недоладному, незграбному візку сиділа Сюзанна. Вона вчепилася Сюзанні в плечі й почала її трясти.

— Ось що! — пінилася вона. — Убий нас! Краще хай нас разом смерть забере, аніж… — Вона завмерла, а далі продовжила тоскним, гірким тоном: — Мене морочили весь цей час? Так же?

І тепер, коли надійшла нарешті ця мить, Сюзанна не відчувала ні тріумфу, ні співчуття, ані жалю. Вона лиш кивнула.

— Вони хочуть з’їсти його? Нагодувати його трупом отих жахливих стариганів?

— Я майже певна, що ні, — відповіла Сюзанна. А тим часом серце їй нашіптувало, що якимсь чином це таки буде пов’язано з канібалізмом.

— Я їм зовсім не потрібна, — промовила Мія. — Я лише нянька, ти ж сама мене так називала? Вони ж мені навіть не дадуть його потримати, правда?

— Не думаю, — сказала Сюзанна. — Можливо, ти побудеш при ньому з півроку, годуватимеш, але навіть… — Вона струснула головою, закусила губу, наглий напад переймів прохромив їй черево і крижі, перетворивши всі м’язи на скло. Коли біль трішки вщух, вона закінчила: — Навіть щодо цього я маю сумніви.

— Тоді вбий нас, якщо дійде до такого. Пообіцяй мені, що ти це зробиш, Сюзанно, я тебе благаю!

— А якщо я скажу «так», Міє, що ти пообіцяєш зробити для мене? Припустімо, я повірю будь-якому слову, що вирине з твого брехливого рота.

— Я звільню тебе, якщо нам випаде шанс.

Сюзанна обміркувала таку можливість і вирішила, що навіть непевна угода краща за її відсутність. Вона потягнулася й торкнулася рук, що вчепилися їй у плечі.

— Гаразд. Я погоджуюсь.

А тоді, як і наприкінці їхньої минулої балачки в цій місцині, розірвалося небо, і мерлон позаду них, і саме повітря між ними. Крізь цю проріху Сюзанна побачила рухомий коридор. Видиво було розпливчасте, позбавлене чіткості. Вона зрозуміла, що дивиться крізь власні, майже заплющені, очі. Її все ще тримали Бульдог і Яструб. Волокли її до дверей у кінці коридору (відтоді, як у її житті з’явився Роланд, вона постійно опинялася перед черговими дверима), і їй подумалось, що вони вважають, ніби вона зомліла, знепритомніла. У якомусь сенсі, гадала вона, так воно й є.

Відтак вона знов опинилася в гібридному тілі з білими ногами… а втім, хтозна, скільки її колись коричневої шкіри тепер стало білою? Принаймні хоч у цьому стані їй залишилось перебувати недовго, подумала вона і втішилась. Вона з радістю проміняла б ті білі ноги, хоч які сильні вони були, на дещицю душевного спокою.

Дещицю спокою в її душі.

ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ

— Вона опритомнює, — прогарчав хтось.

«Бульдожа морда», — подумала Сюзанна. Хоча яка різниця: під машкарою всі вони виглядали, як людиноподібні пацюки зі струпуватою, порослою шерстю шкірою.

— Вельми приємно.

Це озвався Сейр, котрий ішов позаду. Вона роззирнулася навколо і побачила, що її

1 ... 104 105 106 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"