Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Карнавал у Марокко 📚 - Українською

Читати книгу - "Карнавал у Марокко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карнавал у Марокко" автора Мирко Пашок. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107
Перейти на сторінку:
Ти багатий, бо маєш білі штани! Ти багатий румі!

— Іди геть, — сказав Ота. — Ти злодій. Тобі не місце серед цих людей.

— Я не злодій! — вигукнув Ганеш. — А от ти підлий, скупий румі! Це тобі не місце серед нас! Сам іди геть! — Він вищирив зуби й заскреготав ними, а очі його закотилися, немовби з ним стався припадок епілепсії.

— Так, іди геть! Ти румі! — вигукнув, підводячись, один із незнайомих чоловіків.

— Замовкни! — гримнув на нього Ісмаїл.

Той неохоче сів. Але Ганеш не вгавав:

— Румі! Румі!

— Краще ходімо звідси, гмама, — прошепотіла Айша.

Ота кивнув головою і встав. Сьогодні йому й справді вже нічого не пощастить тут зробити.

— До побачення, — сказав він.

Відповів йому тільки Ісмаїл. Ота рушив з Айшею до будинку.

— Румі! Румі! — кричав їм услід Ганеш.

— Ми не злодії! — вигукнув незнайомий чоловік. — А ти злодій! Ти білий!..

— Ох, любий, — зітхнула Айша, коли вони почали підійматися сходами нагору, — все-таки ти навіжений білий гмама. Чого ми поїхали сюди, а не до Ага діра? Ти знаєш? Мабуть, не знаєш.

— Знаю, — відповів Ота. — І дуже добре знаю.

— Ні, гмама. Ти говорив нісенітниці.

— Це не нісенітниці, — образився Ота на Айшу. — Вони тільки сьогодні здавалися нісенітницями. Але це тільки перша ніч із тисячі.

— Звичайно, в нас будуть тисячі вечорів і тисячі ночей, — радісно погодилася вона. — Проте в іншому місці! Тут ми не залишимося.

Вони зайшли до кімнати, і Ота зашарудів сірниками, щоб засвітити свічку.

— Навпаки, — сказав він. — Я повинен лишитися тут і виправити свою помилку. Можливо, Ганеш не злодій, можливо, до нього були несправедливі. З мене теж зробили вбивцю.

Свічка спалахнула і вихопила з темряви стіни, вкриті чорними брудними смугами. Ота роздивився по підлозі.

— Пацюків тут, сподіваюсь, немає, — засміявся він.

Хтось раптом постукав у двері, і Айша відчинила. За порогом стояв Мусса, кліпаючи очима. Руки його тонули в широких рукавах бурнуса, як у чернечій рясі.

— Вечеря готова, — мовив він задихано. — Дуже смачна вечеря, кус-ксі[62]. Ходи, Айшо. Будь ласка, пане.

— Поквапся, гмама, — сказала Айша. — Мусса мастак готувати кус-ксі!

Ота пішов за нею до дверей.

— Загаси, будь ласка, свічку, пане, — сказав Мусса.

Ота обернувся. Тієї ж миті в коридор удерлися двоє коричневих жандармів і один білий, висхлий, наче мумія.

— Гмама! — крикнула Айша.

Ота рвучко обернувся.

Білий жандарм ударив Айшу гумовим кийком, і вона впала на підлогу; коричневі жандарми кинулися на Оту. Відчувши на своїх ліктях їхні пальці, він напружив м'язи, немовби хотів перервати ланцюг. Та всі його зусилля були марні.

— Дурні! — важко прохрипів він. — Дурні!

Його потягли надвір. За дверима він помітив Муссу, який соромливо відвертався, ховаючи руки в рукавах бурнуса, наче капуцин. Ота повернув голову. Айша нерухомо лежала на підлозі, із скроні у неї сочилася кров і струмочком стікала під гарну косу.

— Не Ганеш, а Мусса! — вигукнув він. — Мусса двічі зрадив мене, Айшо! Мусса!

11

Оту потягли сходами вниз. На останньому східці він з жорстокою ясністю усвідомив, що коли в ньому впізнають Васіліса Патрідіса, йому не уникнути гільйотини або довічного ув'язнення в Кайєнні. Його охопив страх. Він намагався прогнати цей страх, запевняв себе, що його не можуть упізнати, бо в Тіфніті ніхто не взяв у нього відбитків пальців, та, щиро кажучи, вірив у це тільки наполовину. І все-таки вирішив, що ні за яких обставин не назве свого справжнього імені і не признається, що він чех, щоб батько нічого не довідався, якщо на нього чекатиме гільйотина або каторга.

Його привели до поліційного відділку в медіні. Незважаючи на пізній час, комісар допитував якогось тубільця з трахомними очима, але зразу ж відклав цю дрібну справу, щоб зайнятися білим, який у всьому має перевагу. Запитав, як його звуть.

— Густ Сауліт, — відповів Ота.

— Професія?

— Боксер. І ні в якому разі не дезертир, як, певно, здалося Муссі!

— Документи!

— Вони в моїх імпресаріо, пана Перрейри і пана Фавлера.

— Їхня адреса?

— Мені це важко сказати. Я трохи загаявся в Марракеші, а вони тим часом кудись поїхали. Через те я і приїхав сюди шукати їх.

— Тут, у медіні?

— Ні, тут я був з дівчиною… Що з нею? Що ви хочете з нею зробити? Вона ні в чому не винна!

Комісар звів брови:

— О, я бачу, ви кавалер! Це добре… І до того ж боксер, сильний чоловік! Цікаво… На жаль, у вас немає документів. Як же ви мене переконаєте, що ви не тільки кавалер, але й боксер Густ Сауліт?

Ота мовчав.

— Я вже придумав! — вигукнув комісар і ляснув пальцями. — Що, коли ви продемонструєте нам своє мистецтво? Непогана ідея, га?

— Не знаю, — сказав Ота. — Що ви маєте на увазі?

— Бокс, звичайно.

— Будь ласка, — сказав Ота. — Ставайте і почнемо.

— Я? — здивувався комісар. — Ви що, жартуєте? Я на службі, шановний, і моє завдання — встановити вашу особу. Але ви маєте тут гарного супротивника. — Він устав, взяв за руку араба з трахомними очима й підштовхнув уперед: — Покажіть на ньому, що ви вмієте, і я, можливо, вас одпущу. Обіцяю вам. Але тільки тоді, коли побачу, що ви справжній боксер.

— А він хіба теж боксер?

— Давайте запитаємо його, — засміявся комісар. — Ти боксер, негіднику? Боксер чи ні?

Той мовчав.

— Він не знає, — розчаровано мовив комісар. — Байдуже, так чи інакше — це злодій. Він украв двох курчат.

— Ні, — заперечив араб. Він дуже погано говорив по-французькому, але все-таки намагався пояснити, як було насправді. — Курка належала моєму батькові, отже, ці курчата мої.

— Цить! — урвав його комісар. — Це зайві балачки. Ти без кари не обійдешся. А мені потрібен доказ, що ви, мосьє, славетний боксер, чемпіон. Тоді я вас спокійно відпущу. Бийте, мосьє. У підборіддя, мосьє! Раз, два… Ну?

— Я не можу вдарити його в підборіддя, — сказав Ота. — У нього надто похилена голова.

— Підведи голову, ти, виродку! — гримнув комісар.

Але той навіть не ворухнувся. Тоді комісар підійшов до нього, підняв указівним пальцем його підборіддя й спитав Оту:

— Досить?

— Цілком, — відповів той.

— Отак і тримай, негіднику! А ви, мосьє, бийте. Ну!

— Так, — повторив Ота і вперся п'ятами в підлогу. Його пойняло якесь дивне хвилювання, і, зводячи кулак, він уже знав, що цей удар буде найкращий і найбездоганніший з усіх, яких він завдав коли-небудь у своєму житті. Набагато кращий, ніж той перший, яким він поклав бригадира у Франції й через який, по суті, опинився тут, у Марокко. Набагато чистіший, ніж

1 ... 106 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карнавал у Марокко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карнавал у Марокко"