Читати книгу - "Карнавал у Марокко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Іди геть, — сказав Ота. — Ти злодій. Тобі не місце серед цих людей.
— Я не злодій! — вигукнув Ганеш. — А от ти підлий, скупий румі! Це тобі не місце серед нас! Сам іди геть! — Він вищирив зуби й заскреготав ними, а очі його закотилися, немовби з ним стався припадок епілепсії.
— Так, іди геть! Ти румі! — вигукнув, підводячись, один із незнайомих чоловіків.
— Замовкни! — гримнув на нього Ісмаїл.
Той неохоче сів. Але Ганеш не вгавав:
— Румі! Румі!
— Краще ходімо звідси, гмама, — прошепотіла Айша.
Ота кивнув головою і встав. Сьогодні йому й справді вже нічого не пощастить тут зробити.
— До побачення, — сказав він.
Відповів йому тільки Ісмаїл. Ота рушив з Айшею до будинку.
— Румі! Румі! — кричав їм услід Ганеш.
— Ми не злодії! — вигукнув незнайомий чоловік. — А ти злодій! Ти білий!..
— Ох, любий, — зітхнула Айша, коли вони почали підійматися сходами нагору, — все-таки ти навіжений білий гмама. Чого ми поїхали сюди, а не до Ага діра? Ти знаєш? Мабуть, не знаєш.
— Знаю, — відповів Ота. — І дуже добре знаю.
— Ні, гмама. Ти говорив нісенітниці.
— Це не нісенітниці, — образився Ота на Айшу. — Вони тільки сьогодні здавалися нісенітницями. Але це тільки перша ніч із тисячі.
— Звичайно, в нас будуть тисячі вечорів і тисячі ночей, — радісно погодилася вона. — Проте в іншому місці! Тут ми не залишимося.
Вони зайшли до кімнати, і Ота зашарудів сірниками, щоб засвітити свічку.
— Навпаки, — сказав він. — Я повинен лишитися тут і виправити свою помилку. Можливо, Ганеш не злодій, можливо, до нього були несправедливі. З мене теж зробили вбивцю.
Свічка спалахнула і вихопила з темряви стіни, вкриті чорними брудними смугами. Ота роздивився по підлозі.
— Пацюків тут, сподіваюсь, немає, — засміявся він.
Хтось раптом постукав у двері, і Айша відчинила. За порогом стояв Мусса, кліпаючи очима. Руки його тонули в широких рукавах бурнуса, як у чернечій рясі.
— Вечеря готова, — мовив він задихано. — Дуже смачна вечеря, кус-ксі[62]. Ходи, Айшо. Будь ласка, пане.
— Поквапся, гмама, — сказала Айша. — Мусса мастак готувати кус-ксі!
Ота пішов за нею до дверей.
— Загаси, будь ласка, свічку, пане, — сказав Мусса.
Ота обернувся. Тієї ж миті в коридор удерлися двоє коричневих жандармів і один білий, висхлий, наче мумія.
— Гмама! — крикнула Айша.
Ота рвучко обернувся.
Білий жандарм ударив Айшу гумовим кийком, і вона впала на підлогу; коричневі жандарми кинулися на Оту. Відчувши на своїх ліктях їхні пальці, він напружив м'язи, немовби хотів перервати ланцюг. Та всі його зусилля були марні.
— Дурні! — важко прохрипів він. — Дурні!
Його потягли надвір. За дверима він помітив Муссу, який соромливо відвертався, ховаючи руки в рукавах бурнуса, наче капуцин. Ота повернув голову. Айша нерухомо лежала на підлозі, із скроні у неї сочилася кров і струмочком стікала під гарну косу.
— Не Ганеш, а Мусса! — вигукнув він. — Мусса двічі зрадив мене, Айшо! Мусса!
11
Оту потягли сходами вниз. На останньому східці він з жорстокою ясністю усвідомив, що коли в ньому впізнають Васіліса Патрідіса, йому не уникнути гільйотини або довічного ув'язнення в Кайєнні. Його охопив страх. Він намагався прогнати цей страх, запевняв себе, що його не можуть упізнати, бо в Тіфніті ніхто не взяв у нього відбитків пальців, та, щиро кажучи, вірив у це тільки наполовину. І все-таки вирішив, що ні за яких обставин не назве свого справжнього імені і не признається, що він чех, щоб батько нічого не довідався, якщо на нього чекатиме гільйотина або каторга.
Його привели до поліційного відділку в медіні. Незважаючи на пізній час, комісар допитував якогось тубільця з трахомними очима, але зразу ж відклав цю дрібну справу, щоб зайнятися білим, який у всьому має перевагу. Запитав, як його звуть.
— Густ Сауліт, — відповів Ота.
— Професія?
— Боксер. І ні в якому разі не дезертир, як, певно, здалося Муссі!
— Документи!
— Вони в моїх імпресаріо, пана Перрейри і пана Фавлера.
— Їхня адреса?
— Мені це важко сказати. Я трохи загаявся в Марракеші, а вони тим часом кудись поїхали. Через те я і приїхав сюди шукати їх.
— Тут, у медіні?
— Ні, тут я був з дівчиною… Що з нею? Що ви хочете з нею зробити? Вона ні в чому не винна!
Комісар звів брови:
— О, я бачу, ви кавалер! Це добре… І до того ж боксер, сильний чоловік! Цікаво… На жаль, у вас немає документів. Як же ви мене переконаєте, що ви не тільки кавалер, але й боксер Густ Сауліт?
Ота мовчав.
— Я вже придумав! — вигукнув комісар і ляснув пальцями. — Що, коли ви продемонструєте нам своє мистецтво? Непогана ідея, га?
— Не знаю, — сказав Ота. — Що ви маєте на увазі?
— Бокс, звичайно.
— Будь ласка, — сказав Ота. — Ставайте і почнемо.
— Я? — здивувався комісар. — Ви що, жартуєте? Я на службі, шановний, і моє завдання — встановити вашу особу. Але ви маєте тут гарного супротивника. — Він устав, взяв за руку араба з трахомними очима й підштовхнув уперед: — Покажіть на ньому, що ви вмієте, і я, можливо, вас одпущу. Обіцяю вам. Але тільки тоді, коли побачу, що ви справжній боксер.
— А він хіба теж боксер?
— Давайте запитаємо його, — засміявся комісар. — Ти боксер, негіднику? Боксер чи ні?
Той мовчав.
— Він не знає, — розчаровано мовив комісар. — Байдуже, так чи інакше — це злодій. Він украв двох курчат.
— Ні, — заперечив араб. Він дуже погано говорив по-французькому, але все-таки намагався пояснити, як було насправді. — Курка належала моєму батькові, отже, ці курчата мої.
— Цить! — урвав його комісар. — Це зайві балачки. Ти без кари не обійдешся. А мені потрібен доказ, що ви, мосьє, славетний боксер, чемпіон. Тоді я вас спокійно відпущу. Бийте, мосьє. У підборіддя, мосьє! Раз, два… Ну?
— Я не можу вдарити його в підборіддя, — сказав Ота. — У нього надто похилена голова.
— Підведи голову, ти, виродку! — гримнув комісар.
Але той навіть не ворухнувся. Тоді комісар підійшов до нього, підняв указівним пальцем його підборіддя й спитав Оту:
— Досить?
— Цілком, — відповів той.
— Отак і тримай, негіднику! А ви, мосьє, бийте. Ну!
— Так, — повторив Ота і вперся п'ятами в підлогу. Його пойняло якесь дивне хвилювання, і, зводячи кулак, він уже знав, що цей удар буде найкращий і найбездоганніший з усіх, яких він завдав коли-небудь у своєму житті. Набагато кращий, ніж той перший, яким він поклав бригадира у Франції й через який, по суті, опинився тут, у Марокко. Набагато чистіший, ніж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карнавал у Марокко», після закриття браузера.