Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

Наші знання про цю пропалу Книгу вкрай скупі. Перші її слова чи, може, початок якогось із розділів роману мав звучати приблизно так:

«Вранці розбудила мене мати, кажучи: — Юзефе, Месія близько; люди бачили його вже в Самборі» (чи:…в Стрию, в Трускавці, за тридцять кілометрів від Дрогобича).

Про це повідомляли через багато років ті, кому Шульц читав уривки цієї прози.

Завдяки фіксації друком збереглися тільки два фрагменти — Книга і Геніальна епоха — їх автор включив до тому Санаторію Під Клепсидрою як самостійні оповідання. Проте у такий спосіб ці твори великої краси опинилися поза межами роману.

Рисунок тушшю, бл. 1936

То мало бути — згідно з формулюванням самого Шульца — продовження Цинамонових крамниць, а отже, різновид міфічної трансформації юдаїстичних культових мотивів, переміщення загального міфу до індивідуальної, біографічної категорії, до дитинства автора-оповідача. В одному з листів він написав, не апелюючи, втім, до свого роману:

«…що той ґатунок мистецтва, який мені припав до душі, є власне регресією, є поворотним дитинством. Коли б можна було повернути розвиток навспак, осягнути якимось обхідним шляхом повторне дитинство, ще раз здобути його повню і безмір — це було б здійсненням „геніальної епохи“, „часів Месії“, які нам обіцяні та шлюбовані усіма міфологіями. Моїм ідеалом є „дозріти“ до дитинства. Ото була б допіру справжня зрілість».

Саме такий Месія є темою і титульним героєм пропалого роману: міфологізований, а отже олюднений, він сходить із горішніх біблійно-архетипових сфер у містечкові, дитинні завулки, освячуючи міфом буденну повсякденність.

Тим часом настав 1939 рік, і війна зупинила тріумфальну прощу Месії на враз обірваному реченні, яке в Шульцовому рукописі ніколи вже, мабуть, не добігло кінця.

Настав період совєцької окупації дрогобицької сторони, час переслідувань. У ті часи письменство Шульца було визнане, згідно зі сталінською рецептурою, нічого не вартим, шкідливим і забороненим. Шульц-письменник, митець, уже тоді, в першій фазі війни, був убитий, хоча як людині йому судилося проіснувати ще певний час.

Після захоплення німцями в 1941 році тамтешніх теренів почалася смертельна геєна місцевих мешканців, зокрема євреїв і тих, хто були новим окупантом визнані євреями. Шульц разом із тисячами дрогобичан був позбавлений домівки і переселений до ґето. Почалися масові вбивства, щоденні знущання функціонерів німецької адміністрації над позбавленими будь-яких прав і зацькованими вигнанцями до ґето. Попри щоденну загрозу для життя, Шульц вирішив рятувати від знищення свій мистецький доробок: рукописи, листи, рисунки, графіку, образи… Він поступово передавав їх на переховування довіреним знайомим поза межами ґето, що перебували в меншій небезпеці. Ким вони були?

Одразу ж після війни, у першій фазі моїх пошуків бодай якихось слідів життя і творчості Шульца, були живі ще чимало колишніх дрогобичан, завдяки яким я міг сягнути місць і часів, від яких не зосталося жодного тривкого сліду. Серед вигнанців із батьківських сторін я відшукав двох депозитаріїв, яким вдалося переховати споряджені Шульцом і довірені їм пакети малюнків. Їх, за мого посередництва, придбав варшавський Літературний музей, ставши у такий спосіб власником безцінного, найбільшого у світі зібрання творів Шульца.

На жаль, рукописів у тих теках не було, і не відгукнувся ніхто з-поміж тих, кому Шульц віддав на збереження свої літературні записи. Справа Месії — ідея родом із легенди, міфу й вірувань — повернулася до своєї праісторії: до легенд, до регіонів міфу, до обітниць і надії. Це будило уяву, одним із симптомів якої є роман Синтії Озік Месія зі Стокгольма, фантасмагорична фабула якого сотається навколо пошуків пропалого шульцового рукопису…

Загинув на вулиці рідного міста Шульц, загинули дрогобицькі євреї — і не лише вони. Нацистський терор не припинявся, акція геноциду тривала й надалі, в'язниці були переповнені, вивезення до таборів смерті залишалося повсякденною справою. Тих, хто зоставався в місті, не полишав страх; вони палили крадькома «компрометуючі» папери й папірці, усували сліди минулого — про всяк випадок. Потім знову повернулася совєцька влада — а отже НКВД, стеження, обшуки, конфіскації, депортації та смерть, яка була вінцем і метою всіх цих починань, а ще так звана репатріація місцевої людності, себто масові виселення. Надто багато нищень, надто багато катаклізмів, аби можна було зберегти віру в порятунок безборонних польськомовних рукописів, які в найкращому разі могли прислужитись, як це бувало в тамтешніх тогочасних звичаях, до куріння у них махорки.

Малюнок олівцем, бл. 1938

Минуло понад сорок років від моїх перших документальних пошуків і шульцівських студій, настав 1987 рік. І ось зголосився до мене у Варшаві колишній дрогобичанин, громадянин Сполучених Штатів Алекс Шульц, як сам він переконував, кузен Бруно. Містер Алекс продемонстрував мені фотокопію акту про народження, з якого мало би випливати, що він є позашлюбним сином брата письменника Ізидора (Ісраеля Баруха) Шульца, натомість прізвище Шульц успадкував від… своєї матері. Він також показував мені листи, які йому писала Ізидорова дочка Елла Шульц-Подстольська, дякуючи за фінансову допомогу та надання їй підтримки коштами на оплату надгробка її чоловіка. Проте моїм завданням і метою було не усталення здогадної спорідненості, а щось цілком інакше. Містер Алекс приїхав до мене, щоб поінформувати, що до його дому в Каліфорнії зателефонував невідомий із Нью-Йорка, який прибув зі Львова (дипломат? функціонер совєцьких органів безпеки — КҐБ?) і запропонував йому придбати пачку рукописів Бруно Шульца, вміст якої він не міг докладно окреслити. Повідомив лише, що все написано польською мовою, що в пакеті є також вісім малюнків Шульца і що весь пакет… важить близько двох кілограмів! Він міг би його продати за 10 тисяч доларів. Алекс Шульц висловив згоду на купівлю, проте продавець просив трохи потерпіти і попередив, що невдовзі зателефонує знову, щоб домовитися конкретно про зустріч і завершення оборудки. Я — на прохання майбутнього покупця скарбу і за дозволом продавця — мав бути присутнім при зустрічі як експерт, який вирішить, чи це справді тексти, писані рукою Шульца.

Я відмовився від відпустки, навіть не виходив із дому, розуміючи, що те, що мало невдовзі трапитися, буде сповненням моїх найсміливіших мрій і хитких сподівань, сенсацією світового значення. Я чергував біля