Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вершник без голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Вершник без голови"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вершник без голови" автора Майн Рід. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 174
Перейти на сторінку:
на його суворому обличчі відбився не менший подив, ніж на личку мексиканської сеньйорити. Він промовив крізь зуби кілька слів, і хоч їх годі було почути за ґвалтом, що й досі не вщухав, проте жести, які їх супроводили, досить виразно показували, що слова ті аж ніяк не вишукано-чемні.

Потім незнайомець швидко подався до кобили, що іржала, аж заходилася, і зробив те, чого не наважився б зробити ніхто, крім нього: схопив її за хвіст і звільнив від колючок, які так довго завдавали бідолашній тварині нестерпних мук.

Умить запала тиша, бо всі ті, що спершу вторували кобилі, вже звикли до її дикого іржання й замовкли, і в останні хвилини було чути тільки її.

Мексиканка все ще нічого не розуміла, хоч, кинувши побіжний погляд на чудного чолов'ягу в дверях, здогадалася, що той добре впорався з якоюсь довіреною йому справою.

Та пишався Фелім недовго. Де й подівся його вдоволений вигляд, коли Зеб Стамп, вирятувавши з біди свою «худобину», повернувся з таким лиховісно насупленим обличчям, що стало ясно: грози не минути.

Навіть присутність прекрасної сеньйорити не спинила того гнівного вибуху.

— Хай тобі сто чортів, проклятущий ірландський бовдуре! І оце задля того ти мене зірвав?! Та ще саме тоді, як я взяв на мушку здоровенного індичиська! Фунтів на тридцять, аж ніяк не менше. Уже й курок натискав, коли ця клята худобина сполохала його к бісу своїм лементом. Плакав тепер наш сніданок!

— Містере Стампе, та хіба ж не ви самі звеліли мені таке вчинити? Сказали — як хтось підійде до хатини…

— Ото дурень! Хто тобі казав, що це стосується й жінок?

— Та хіба я міг подумати, що це жінка? Ви б побачили, як вона сиділа на коні — чисто мов чоловік.

— Ну й що ж того, як вона сиділа? Ти що, з неба впав, ніколи такого не бачив? Та майже всі мексиканки їздять верхи по-чоловічому. Як на мене, то ось тобі таки дужче личила б спідниця, аніж їй, та й розуму в тебе разів у двадцать менше. Чого-чого, а цього я певен. А цю жіночку я трохи знаю: і сам бачив, і чув про неї дещо. І чого її сюди принесло, можу здогадатися, хоч спитати її про це не випадає, бо вона тямить лише свою мексиканську говірку, а я її не знаю і знати не хочу.

— Та ні, містере Стампе! Вона говорить і по-англійському. Правда ж, пані?

— Трохи по-англійському, — відказала мексиканка, що доти мовчки слухала їх. — Зовсім трохи.

— А-а… он як! — вигукнув Зеб, злегка збентежений тим, що вона чула його попередні слова. — Перепрошую, сеньйорито. То ви трохи знаєте нашу мову, еге? Мучо боно — тим краще. Виходить, зможете сказати мені, чого ви тут шукаєте. Чи, може, ви збилися з дороги, га?

— Ні, сеньйоре, — мовила вона, трохи помовчавши.

- То ви знаєте, куди приїхали?

— Так, сеньйоре… Так… До дона Морісіо Ж'єральд. Це ж його будинок?

— Еге ж, його, коли таке його ім'я по-мексикансько-му. Хоч це й далеко не будинок, але він справді тут живе. То ви, мабуть, хочете бачити його самого?

— О, так, сеньйоре, так… Задля цього я сюди й приїхала — por esta yo soy aqui.

— Ну що ж, як на мене, то чом би вам його й не побачити. Сподіваюся, ви не маєте щодо нього ніяких лихих намірів? От тільки говорити з ним тепер — марна праця. Йому однаковісінько, чи то будете ви, чи то його чобіт.

— Він хворий? З ним сталося лихо? Мені сказав цей' чоловік.

— Атож, я їй так і сказав, — озвався Фелім.

— Справді, — відповів Зеб, — йому трохи перепало, і тепер він наче не при собі. Та це, я гадаю, минеться. Хай тільки спаде гарячка, як він знов прийде до тями.

— О сеньйоре! Ви дозволите мені тим часом доглядати його? Por amor dios! Можна мені зайти й побути коло нього? Я його друг, un amigo muy afficionado.[69]

— Гаразд, нічого поганого я в цьому не бачу. Кажуть, жінки добрі доглядальниці, хоч сам я не мав нагоди в цьому впевнитись, відколи поховав свою стару ген на Міссісіпі. Як хочете побути при хлопчині — ласкаво просимо, коли ви йому друг. Посидьте біля нього, поки ми вернемось, та глядіть, щоб він не впав з ліжка й не поздирав із себе пов'язки, якими я його обмотав.

— Повірте мені, сеньйоре, я догляну його якнайкраще. Але скажіть, що з ним сталося? На нього напали індіанці? їх же начебто поблизу немає. Чи він з кимось посварився?

— Про це, сеньйорито, я знаю не більше за вас. На нього напали койоти, але ж коліно йому розбили не вони. Я знайшов його вчора при заході сонця ген у хащі. Коли я на нього натрапив, він стояв по пояс у річечці, що там протікає, і на нього от-от мав стрибнути плямистий звір, якого ви тут називаєте тигром. Ну, то з цієї халепи я його вирятував, а от що було з ним раніше, це для мене загадка. Хлопчина втратив тяму і нічого розповісти не може. Доведеться чекати, поки він оклигає.

— А ви певні, сеньйоре, що нічого небезпечного в нього немає? Його рани не дуже тяжкі?

— Небезпечного? Анічогісінько. Тільки гарячка, яка скоро мине. А рани — то просто подряпини. Хай тільки він прийде до тями, а там одразу й на ноги зіпнеться. За тиждень він вам буде здоровий, як молодий олень.

— О, я піклуватимусь про нього як тільки зможу!

— Ви зробите добре діло… одначе… одначе…

Зеб завагався, так ніби щось раптом спало йому на думку. Він мовчки замислився і міркував собі так:

«Це ж бо та сама сеньйорита, що присилала йому ласощі, коли він лежав поранений у тому бісовому заїзді. І що вона закохана в хлопчину — така ж ясна річ, як небо над Міссісіпі. Закохана по самі вуха. Так само, як і ота друга. Але не менш ясна річ, що він марить тією, а не цією. І коли вона почув, що він весь час говорить до тієї, як ото цілу ніч, це вразить її в самісіньке серце. Бідолашна, мені таки жаль її. Вона має добру душу. Але ж наш ірландець не може одружитися з ними обома, а він — я ж бо знаю — прикипів до тієї американки. Отож не до ладу якось виходить. Мабуть, треба відрадити цій сеньйориті сидіти коло нього, бодай доти,

1 ... 104 105 106 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вершник без голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вершник без голови"