Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дивний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Дивний світ"

239
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дивний світ" автора Олександр Іванович Шалімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 189
Перейти на сторінку:
я не стану…

— Я все знаю, батьку, — поспішно перебила вона. — Я піду на конкурс, як і всі. Але я боротимуся за своє право летіти.

— Це набагато складніше, ніж ти гадаєш… Зачекай декілька років, закінчи роботу над писемністю атлантів. Навіть негативне вирішення проблеми дозволить тобі захистити першу докторську дисертацію. Тоді…

Леона затулила йому рота долонею.

— Я хочу летіти з цією експедицією. Саме з цією! Крім того, я нещодавно захистила першу докторську, якраз із негативним вирішенням проблеми. Ти був дуже зайнятий у ті дні, а потім… забула сказати… І, між іншим, тепер багато хто у вас в академії схиляється до того, що писемність атлантів створювалася не на Землі…

Таджибаєв відкинувся в кріслі. Збентежено потер лисину. Справді, він надто поринув у роботу. Після смерті Кранца очолив інститут. Весь час строго розподілено між роботою в Алма-Аті, ракетодромом, на якому монтуються зорельоти нової експедиції, і нагірною радіообсерваторією. Він згадував про дочку лише тоді, коли бачив її або розмовляв із її зображенням на екрані.

— Даруй, Леоно. Я справді надто мало думаю про тебе. Що вдієш, головне — робота… Вітаю з докторатом, дочко. Але звідки у тебе з’явилася ця думка? Невже не шкода розлучитися з Землею, з твоєю роботою, друзями?..

Він хотів сказати «і зі мною», але не зважився.

— Ти не розумієш, батьку?

Він уважно подивився в очі Леони:

— Не розумію.

— Академік Кранц п’ять років тому зрозумів… — Це було жорстоко — сказати йому так, але хай він зрозуміє і не ставить їй перешкод.

— До чого тут Кранц?

— Він також вважав, що я мушу летіти.

Таджибаєв ледь помітно знизав плечима:

— Якби Артур Кранц був живий…

— Не те, батьку… Я добиватимуся участі в експедиції, як усі… Зрозумій, як усі… І лише одному тобі сказала про Кранца. Щоб ти зрозумів. Постарайся зрозуміти мене, батьку… Тоді нам легше буде розлучитися.

— Наша розлука може виявитися розлукою назавжди, дочко. Я не мрію прожити стільки, скільки прожив Кранц.

— Ти проживеш ще довше, батьку. З кожним десятиліттям люди житимуть довше. Я певна, ми ще зустрінемося всі разом — ти, я, Юра…


* * *

Конкурс мав бути серйозний. Але, дивно, Леона майже не хвилювалася. Вона була переконана, що полетить. У складі експедиції дев’ять інженерів-кібернетиків. Вона буде одним з них. Якби у неї запитали, звідки ця впевненість, вона не змогла б пояснити… Подумки вона вже прощалася з Землею. Думала про те, що довго не побачить цього дивовижного неба, гарячого й ласкавого сонця, яскравих квітів, і океану, і старих міст, тихими вулицями яких так любила бродити у вечірні години. Ці думи були з нею постійно, але тепер вони не завдавали болю. Лише овівали все запоною тихого задумливого смутку. І вже не лякали роки, які належало провести в тісному просторі зорельота. Там з нею будуть спогади про Землю. Все, що її оточує зараз, збережеться в пам’яті, буде при ній завжди, як найбільший зі скарбів, якими будь-коли володіла людина. Про повернення Леона зараз не думала. Це дуже далеко; воно, звісно, настане, як настає сонцесхід після довгої важкої ночі. Але ніч ще лише починається. Її треба пережити…

Вступні випробування і перші два тури конкурсу Леона пройшла успішно. Третій тур мав відбутися у Всесвітній академії в Москві. Тут голосування було відкритим і одним із членів конкурсної комісії був батько.

Коли настала черга Леони, академік Таджибаєв підвівся і хотів покинути залу засідань. Головуючий зупинив його.

— Ця кандидатура, ймовірно, не вимагатиме голосування, — сказав головуючий. — Я не сумніваюся, що доктор Леона Таджибаєва отримала б необхідне число балів, щоб узяти участь у експедиції. Але, виконуючи передсмертну волю Артура Кранца, висловлену ним у заповіті, прошу затвердить кандидатуру Леони Таджибаєвої поза конкурсом. Ось відповідний пункт заповіту Артура Кранца.

Головуючий натиснув кнопку на невеликому пульті, і в тиші зали почувся хрипкий різкий голос померлого академіка.

— Я, Артур Кранц, йдучи з життя, прошу ввести мою ученицю Леону Таджибаєву до складу учасників четвертої зоряної експедиції, якщо вона захоче взяти в ній участь і відповідно до її наукових кваліфікацій.

Голос Кранца замовк. У залі як і раніше було тихо.

— Чи є заперечення? — запитав головуючий. — Ні… Отож, вирішено. Доктор Леона Таджибаєва летить…


* * *

Раннього весняного ранку величезні зорельоти експедиції один за одним відірвалися від гобійського космодрому і зникли в безбережній далечі земного неба.

Припавши до окуляра оптичного приладу, Леона дивиться на оточену блакитним сяйвом Землю, з якою розлучається на сім довгих років: сім років, протягом яких на Землі мине півстоліття.

— Почався мій шлях, — шепоче Леона. — Шлях до тебе, Юро. Нарешті я розірвала павутину часу! Це не зрада Землі. Ми всі обов’язково повернемося. Повернемося, які б перешкоди і небезпеки не постали на нашому шляху. І якщо навіть ми не зустрінемо братів по розуму серед зоряних світів, все одно наш політ не буде даремним. Ми кинули виклик часові. Юра, Кранц, батько, ми всі… Чуєш, часе? Тобі доведеться відступити, адже за нами вся сила Землі, її минуле і її майбутнє. Я вірю в нашу зустріч, Юро, тут на Землі. Вірю…



* * *

А біля приземкуватих будівель гобійського космодрому стоїть академік Таджибаєв. Давно роз’їхалися проводжальники, а він усе стоїть, спрямувавши нерухомий погляд у порожнє спекотне небо. Академікові Таджибаєву тепер нема куди поспішати. Експедиція відлетіла. І він залишився сам. Зовсім сам. Може, це й добре?.. Останніми роками він був такий зайнятий…. Йому треба зібратися з думками, подумати багато про що… Тепер часу для цього більш ніж достатньо. Адже вони повернуться через п’ятдесят років… Півстоліття! Якщо він доживе, йому буде…

Таджибаєв різко струшує головою. Добре,

1 ... 104 105 106 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дивний світ"