Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

* * *

Чайник скипів. Остап заварив чай, знайшов у шафі баночку з медом, поставив на стіл, поряд — улюблену, у червоний горох, чашку Яни. Сам улаштувався на табуреті.

Йому не сиділося. Дорош підхопився й заметушився по квартирі. Після того, що сталося, хотілося рухатися, аби не думати про те, що могло чи не могло статися. Все це він зможе зробити пізніше, а зараз найголовніше — самопочуття Яни. Він турбувався про її здоров'я. Озерна вода виявилася надто холодною. Переодягнулася Яна за якийсь час. Та ще й стрес додався — не щодня вона падає з мосту. Все разом посилювало небезпеку.

Вкотре пробігаючи повз ванну, він не втримався й притулився вухом до дверей. Вода більше не шуміла, а тиша, як ніколи раніше, дратувала. Остап підійняв руку й після декількох секунд сумнівів постукав.

— Все гаразд?

Очікування відповіді, здавалося, тривало вічність. Він уже не знав, що думати, коли почув:

— Ти не міг би зайти?

За мить він уже стояв у заповненій парою кімнатці. Розчервоніле личко в обрамленні мильних бульбашок виглядало чарівно. Жіноче тіло надійно приховувала піна. На видноті залишились лише тонкі пальці рук, що вчепилися в бортики.

Раптова хвиля бажання накрила Остапа з головою, але, вважаючи його недоречним і невчасним, він лише поцікавився:

— Що трапилося?

У сірих очах промайнула невпевненість.

* * *

Вона потребувала його. Негайно. Яна зрозуміла це, коли почула обережні кроки за дверима. Вона зробила над собою зусилля і попросила:

— Допоможи мені.

— Так. Звичайно, — Остап насупився, але Яна вирішила не відступати. Потім усе можна буде списати на адреналін. — Що мені зробити?

Яна простягнула йому губку. Остап присів біля ванни, взяв м'яку грудочку й поглянув їй у вічі. Вона подумки благала його про ласку.

Остап підійняв її руку й обережно провів по долоні, передпліччю, плечі. Яна простягнула йому другу й заплющила очі, насолоджуючись повільним ковзанням по шкірі. Їй давно ніхто не допомагав купатися, а участь у цьому процесі Остапа робила процедуру збудливою та розслаблювальною водночас. Як це можливо, вона не розуміла та й не хотіла напружуватися, щоб зрозуміти.

Як же ж гарно!

Яна підійняла підборіддя, щоб Остап отримав доступ до шиї, і він обдарував її поцілунком. Губи самі розтягнулися в посмішці. Коли м'яка грудка, яку вела впевнена рука, пройшлася вздовж хребта, Яна мимоволі вигнулася, наче задоволена кішка.

Відкинувшись на спину, крізь мокрі вії вона спостерігала за губкою, що повзла до грудей, а потім перевела погляд на Остапа. Він теж дивився на неї, описуючи магічні кола по розпаленій шкірі. Лише за якийсь час Яна зрозуміла, що вже не губка, а ласкаві пальці ковзають по набряклих вершинках, між ними — вниз, під воду, де ноги самі розсунулися в передчутті.

Тяжкі повіки опустилися, приховуючи від неї Остапа, але гарячі губи знову опанували її губами, а язик повторював те, що робили пальці. Вода, здавалося, знову поглинула її. Яна сама стала її частиною, коли розпалася на молекули під час сліпучого вибуху.

Яна прокинулася в ліжку — гола й втомлена. Остап промокав її тіло великим рушником, ніжно торкаючись шкіри поцілунками. Її серце до краю наповнювало почуття до свого рятівника, друга, коханця. Коханого. Вона простягнула руки й покликала:

— Йди до мене.

* * *

Ед прийшов надвечір. Мовчки зняв куртку та черевики, помив руки й вмостився за кухонним столом. Не кажучи ані слова, Вікторія йшла за ним, а потім поцікавилася:

— Їсти будеш?

Він підвів очі, і деякий час дивився на неї, ніби бачив уперше. Віка згадала їхню першу зустріч, зіщулилася під непроникним поглядом і теж присіла на табурет з протилежного боку стільниці.

Мовчання, що затяглося, страшенно її дратувало. Вона сховала долоні, що стали незручними, між колін, але очей не відвела. Сьогодні вирішувалося дуже багато, щоб ховатися — від себе й від нього.

Повернувшись після роботи додому і побоюючись, що Ед все ж таки вирішить її залишити, Вікторія декілька годин метушилась по квартирі. А ще вона боялася, що Синичці набридне грати у шляхетність, і вона заявить на неї до поліції. Щоб хоч чимось відвернути увагу, Віка взялася куховарити — з напівфабрикатів, але й таке траплялося рідко.

Усю другу половину божевільного дня телефон мовчав, але на заході сонця у двері подзвонив Ед, а не дільничний. Це мало заспокоїти, але не заспокоїло. Вона не знала, чого очікувати від стриманого чоловіка — найбажанішої для неї людини.

— Є відбивні. Хочеш?

— Потім.

— Гаразд.

Ед простягнув руку й відвів пасмо з її чола.

— Час, Лялько.

— Про що ти?

— Вибачатися час. Дівчинка ледь не потонула через тебе.