Читати книгу - "Буря Мечів"

і сила відчувається»,— подумала Дані. Вона не могла збагнути, чому сер Джора так не довіряє старому. «Невже він ревнує, що тепер у мене знайшовся новий співрозмовник?» Мимохіть вона подумки повернулася до тої ночі на «Балеріоні», коли лицар-вигнанець її поцілував. «Не слід було йому цього робити. Він за мене втричі старший, і занадто низького роду, і я йому не дозволяла!» Справжній лицар ніколи не поцілує королеву без її дозволу. Після цього Дані старалася не лишатися з сером Джорою наодинці, завжди тримаючи на кораблі біля себе служниць або кровних вершників. «Бо він ще раз хоче мене поцілувати, це читається в його очах».

Дані й сама не знала, чого хоче, але Джорин поцілунок збудив у ній щось, приспане з самої смерті хала Дрого. Лежачи на своєму вузькому ліжку в каюті, вона уявляла, що поряд з нею замість служниці втиснувся чоловік, і ця думка збуджувала її більше, ніж мала б. Іноді Дані, заплющивши очі, мріяла про цього чоловіка, але ніколи не уявляла Джору Мормонта; її коханець був молодший і вродливіший, хоча обличчя його завжди лишалося мов у тумані.

Одного разу, розпалившись так, що не могла заснути, Дані опустила руку собі між ноги — й аж затамувала подих, відчувши під пальцями вологу. Майже не дихаючи, вона почала рухати пальцями — повільно, щоб не збудити Іррі, яка спала поруч, поки не намацала чутливе місце й не зупинилася на ньому, легенько пестячи себе — спершу боязко, потім швидше і швидше. Але полегшення не приходило, і тут зворушилися дракони, один з них крикнув у протилежному кінці каюти — і збудив Іррі, яка побачила, що вона робить.

Дані відчувала, що спаленіла, але в темряві Іррі точно не могла цього бачити. Служниця без єдиного слова поклала долоню їй на груди, а тоді, нахилившись, стиснула вустами пипку. Друга її рука поповзла м’якими округлостями живота Дані, проминула хмарку сріблясто-золотого волосся, почала пестити між стегон. Кілька секунд — і ноги Дані сплелися, груди колихнулися, а тіло стуснулося. Вона скрикнула. А може, це скрикнув Дрогон. А Іррі, так нічого й не кажучи, знову скрутилася калачиком і миттю заснула, тільки-но все закінчилося.

Наступного дня все це здавалося сном. «І до чого тут сер Джора взагалі? Я хочу Дрого, мого сонце-й-місяця»,— нагадала собі Дані. Не Іррі, не сера Джору, а Дрого. Але Дрого помер. Їй здавалося, почуття померли разом з ним у червоній пустелі, але один-єдиний підступний поцілунок — і вони якимось чином відродилися до життя. «Не слід було йому мене цілувати! Він забагато на себе взяв, і я це дозволила. Але більше такого не станеться». Вона, похмуро стиснувши вуста, потрусила головою, і дзвіночок у її косі стиха забриньчав.

Ближче до затоки обличчя міста виясніло. На узбережжі вишикувалися величезні цегляні піраміди, найбільша з яких мала чотириста футів заввишки. Їхні широкі тераси заросли найрізноманітнішими деревами, лозами та квітами, а вітри, що кружляли довкола них, приносили духмяний пах зелені. Над брамою височіла ще одна велетенська гарпія, цього разу з обпаленої червоної глини; вона помітно обсипалася, а від скорпіонячого хвоста лишився заледве обрубок. У глиняних пазурах вона стискала старий, побитий іржею залізний ланцюг. Але біля води було прохолодніше. Плюскіт хвиль об гнилі палі причалу діяв на диво заспокійливо.

Аґо допоміг Дані спуститися з паланкіна. Дужий Бельвас сидів на одній з масивних підпор і кусав від величенької засмаженої ноги.

— Собачатина,— радісно мовив він, побачивши Дані.— Добра в Астапорі собачатина, маленька королево. Хочете? — запропонував він, усміхнувшись масними губами.

— Дуже ґречно з твого боку, Бельвасе, але ні, дякую.

Дані вже колись куштувала собачатину, але зараз не могла забути незаплямованих з їхніми дурнуватими цуценятами. Проминувши здорованя-євнуха, вона трапом піднялася на облавок «Балеріона».

Тут на неї чекав сер Джора Мормонт.

— Ваша світлосте,— мовив він, уклонившись.— Приходили рабовласники, вже пішли. Троє, з ними була дюжина тлумачів і стільки ж рабів-носіїв. Облазили кожен фут, занотували всі наші пожитки,— він ішов позаду неї.— Скільки вони можуть продати людей?

— Ніскільки...— (На кого вона сердилася — на Мормонта чи на це місто з його гнітючою спекою, його смородом, потом і крихкою цеглою?) — Вони продають не людей, а євнухів. Євнухів, зроблених з цегли, як і решта Астапора. Мені купувати вісім тисяч цегляних євнухів з мертвими очима, непорушних євнухів, які за шпичастий шолом убивають немовлят і душать своїх цуценят? У них навіть імен немає. Не називайте їх людьми, сер.

— Халесі,— мовив він, вражений її люттю,— незаплямованих відбирають ще змалечку, їх тренують...

— Про їхнє тренування я вже наслухалася...— Дані відчула, як на очі накочуються сльози, наглі й небажані. Рука її зметнулася — і ляснула сера Джору по обличчю. Або це, або істерика.

Мормонт торкнувся удареної щоки.

— Якщо я образив королеву...

— Так, образили. Дуже образили, сер. Якби ви були справжнім лицарем, ніколи б не привезли мене в це лихе місто.

«Якби ви були справжнім лицарем, ніколи б мене не поцілували, й не дивилися так на мої груди, й не...»

— Як зволить ваша світлість. Перекажу капітану Гролео, щоб готувався з вечірнім припливом рушати в інше місце — не таке лихе.

— Ні,— сказала Дані. Гролео спостерігав за ними з півбака, спостерігала і команда. Білобородий, кровні вершники, Джикі — всі, почувши ляпас, покинули свої справи.— Так, я хочу забратися звідси, просто зараз, а не з припливом, забратися швидко й далеко й ніколи не озиратися. Та чи можу я? На продаж виставлено вісім тисяч цегляних євнухів, і я маю вигадати спосіб їх придбати.

З цими словами вона пішла геть і спустилася в трюм.

За різьбленими дерев’яними дверима капітанської каюти ніяк не могли вгамуватися дракони. Дрогон, закинувши голову, заверещав, з ніздрів у нього повалив білий дим, а Вісеріон підлетів до Дані та спробував усістися їй на плече, як робив це, коли був менший.

— Ні,— сказала Дані, лагідно його зганяючи.— Ти вже завеликий, любчику.

Однак дракон обплів біло-золотим хвостом її руку й, уп’явши чорні кігті в тканину на плечі, вчепився міцно. Дані, яка нічого не могла з ним вдіяти, хихочучи, опустилася у велике шкіряне крісло Гролео.

— Вони тут дуріли, поки вас не було, халесі,— сказала їй Іррі.— Вісеріон обдер двері, бачите? А Дрогон, коли рабовласники прийшли на них поглянути, спробував утекти. Коли я схопила його за хвоста, щоб затримати, він обернувся і вкусив мене,— вона