Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Кіра допомогла Клео збити його з ніг. Він був більшим за обох із них, але Кіра і Клео знали, як рухався та думав інший, і щоразу, коли Торальд перемагав одну з них, інша закривала прогалину. Клео стягнула блискучу рожеву стрічку, яку вона носила, і використала її, щоб зв’язати його зап’ястя разом, а потім вони кинули його до в’язниці. Арті та Жанна разом із Магі, який їх підтримав, так само коротко попрацювали з іншим солдатом. Він був без свідомості, коли вони кинули його слідом за Торальдом. Кіра ударила рукою по фіксаторі замка, і камера зачинилася й засяяла разом з дзижчанням замка.

«Гаразд, готово», — сказала Клео, звертаючись до Кіри. «Будь ласка».

Кіра не могла говорити. Після безпорадної миті мовчання вона схопила Клео й притягнула її в міцні, різкі обійми.

«Що ти робиш!» — приглушено сказала Клео в шию Кіри, а потім обняла її руками. «Вау, все добре, з тобою все гаразд, гаразд, усе гаразд».

Кіра відпустила Клео. Клео замовкла, дивлячись в обличчя Кіри.

«Він затримав тебе, — сказала вона через мить.

Вона говорила не про Торальда. Кіра кивнула.

Той заціпенілий момент, те здригання; наче Джоле, просто роблячи те, що йому хотілося, міг створити свою постійну присутність в голові Кіри, подобалося їй це чи ні. Зробити її слабкою, подобалося їй це чи ні.

«Виродок», — сказала Клео, і її вираз свідчив про повне розуміння. Кіра проковтнула бажання плакати, що було б взагалі некорисним. «Добре, що ви допогли нам».

На кишені сорочки у неї був значок. Кіра це добре знала. Це була не накрита колиска дитячої кімнати, а спроба незграбного семирічного хлопчика прошити клаптик тканини контуром горобця. Вона підняла очі на Арті й Жанну. Арті хмурилася над наручниками Магі; Кіра не бачив її коміра. Але Жанна не носила свого срібного значка Ферокса. Замість нього на комірі була нашивка Горобця. Вона підняла брови, побачивши вираз Кіри, а потім холодно кивнула їй.

«Я не можу цього зробити», — сказала Арті, випроставшись, не дивлячись на манжети Магі. «Давайте відведемо його до Віки, вона розбереться».

— Ходімо, — сказала Клео. «І знову ввімкни комунікатор, Кіро. Ти в цьому не одна».

Коли вони підійшли до дитячого корпусу, там було багато людей.

Кіра спочатку побачила Дроздів, а потім решта натовпу привернула увагу, і вона зрозуміла, що дивиться на більшість курсантів Геї. Не всіх — у двох найстаріших когортах бракувало курсантів, призначених раніше для ремонту Віктрікса. Але всі учасники станції віком до п’ятнадцяти років зібралися у великій їдальні дитячого садка, де здебільшого тинялися, виглядаючи нервовими, і розмовляли між собою тихими голосами.

Останні три горобці — Лізабель, Дзен, Вік — прийшли їм назустріч. «Що вони всі тут роблять?» — запитала Кіра, коли Вікі відвела Магі убік, щоб зняти понівечені залишки манжет, а Арті та Жанна утворили перед собою стіну плечем до плеча, якщо хтось зверне увагу. Клео і Дзен тихо розмовляли між собою.

«Ніхто не подумав про кадетів, коли почався напад», — сказала Лізабель. Вираз її обличчя був змученим. «Їм ніхто не казав, що робити. Тож ми з Дзено пішли і взяли їх усіх молодшого бараку».

Кіра проковтнула перше, що вона хотіла сказати. Перешкоди-рішення-жало в хвості гуркотіло в її мозку. Найстарші тринадцятирічні та чотирнадцятирічні бойові хлопчаки — Вовки і Ягуари — масивно височіли над натовпом дітей, підлітків і приголомшених жінок із дитячої кімнати. Усі вони були високими, деякі з них починали ставати громіздкими, і всі сім-вісім років навчалися боротьби та агоге. Їх було більш ніж достатньо, щоб створити серйозну проблему, якщо вони створять проблеми.

Кіра знову подивився на Лізабель і змусила її вловити її думку. Вовки і Ягуари височіли над іншими дітьми. Ця халепа не була провиною хлопців, які були створені для війни і яким все життя брехали.

— Або ми візьмемо їх із собою, — сказала Лізабель, — або…

——або ти не йдеш, — сказала Кіра. «Так. Я пам’ятаю. Ти маєш на це право». Вона сковтнула. «Лізабель, здається, я ніколи не казала тобі, але ти набагато краща за мене».

«Що?» сказала Лізабель.

«Я серйозно», — сказала Кіра. Вона б взяла лише кілька обраних. Щось у ній усе ще хотіло лише кількох її обранців: Горобців, Аві, Ісо, Магі. Як егоїстично. Як дрібно. Вона сковтнула. «Так, добре, давайте зробимо це».

Сигналізація гриміла, коли передбачувана атака маджо розвернулась у напрямку дитячої кімнати. Маленькі діти кричали в надривному контрапункті. У великій кімнаті страх міг перерости у паніку. Кіра прорізала натовп прямуючи до високої суворої постаті сержанта Сіфа.

Вона була не сама. З нею був Гарріман.

«Маджо йдуть сюди», — сказала Кіра. «Сержанте, нам потрібно евакуювати дитяче крило до Віктрікса».

Сержант Сіф була однією з наймолодших за віком у ​​командуванні. Це була коричневоока жінка років тридцяти зі сталевими очима і міцним тілом людини-воїна. Вона також була на терміні вагітності. «Мати солдатів», — подумала Кіра. І ще дещо, що ніколи раніше їй не спало на думку: я не перша людина, яка хотіла битися і потрапила в Розплідник. Я не перша донька Землі, якій кажуть, що вона найкраще використала своє тіло — виростила більше хлопчиків, які помруть за людство.

Сержант подивився на неї холодним поглядом і сказав: «Коли я отримаю наказ від начальника евакуювати моє крило, Валькірі, я це зроблю. До того часу ви можете бути корисними. Зберіть ескадрилью старших кадетів, щоб утримувати двері від маджо. Візьміть Ягуарів, Вовків та будь-яких волонтерів. Більшість моїх дівчат не бійці, але використовуйте тих, кого можете. Стрілецька зброя лежить у збройових шафах. Ваші командні коди знімуть блокування шафок від дітей».

— Почекай, сержанте, — сказав Гарріман.

«З усією повагою, зараз не час для сварок», — сказала Сіф. «Інопланетні нападники прийшли за моїм народом. Давай перевіримо, чи здатна ти на щось більше, ніж результати твоїх тренувань, Валькірі. Іди».

Прокляття, Кіра завжди уникала чергувань у дитячих кімнатах поза межами, передбаченими розкладом станції. Вона майже не знала Сіф, яка мала дуже мало спільного з кадетами. Вона зробила ставку на паніку, а не на холоднокровний план захисту. Тепер вона стояла нерішуче, а сталевий погляд Сіф потемнів і нахмурився. Кіра раптово зрозуміла, що тут є ще хтось, кому вона не подобається як підліток, який отримав надмірне підвищення в Командуванні, і хто також не дуже думав про Кіру особисто. План мав розвалитися, розбитий об скелю рішучості Сіф, а Кіра просто стояла тут із відкритим ротом і думала, що сказати. Людина, якою вона мала б бути, кинулася