Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

— А тут багато чого змінилось, відколи ми були тут востаннє, — сказав Артем, оглядаючи наше тимчасове місце поселення. — Раніше міг просто приїхати й зайняти будь-яке місце, а все он-як! Бронюй та живи спокійно..

— Вони доглядають за цими місцями, — відповів я, знімаючи рюкзак з плечей. — Тим паче це вже одне із курортних місць. Я бачив багато студентів та школярів, які приїжджають групами та відпочивають тут.

— Все одне, — він махнув рукою відганяючи якогось комара. — Раніше тут було повітря дикої природи, а зараз скільки людей, що тільки дико..

— Зате, ти можеш бути впевненим, що неподалік є й травмпункт, й невеликий магазин з усіма потрібними речами, і навіть невелика столова. Артем, ти їхав сюди, аби пожити в наметах, розпалити багаття, тому не жалійся.

— Тут затишно, — прошепотіла Мелісса, посміхаючись. — Такий дух природній відчувається.. І навіть озеро неподалік є.

Я усміхнувся, помітивши її пронизливий погляд на собі.

— Це гарне місце, аби точно не заблукати, — додав я, глянувши на Артема знову. — Я обожнюю сюди їздити. Тим паче мій дуже гарний товариш керує цією базою відпочинку.

— У тебе кожен другий друг — або ресторатор, або власник готелю, або ось — бази відпочинку. А там уже охоронна агенція, — засміявся Артем.

— Так, і не забудь про акторів, режисерів, та ще й про одного дуже набридливого автора детективів, — відповів я з жартівливим пафосом, відчуваючи легкий дружній підкол.

— Боже, хлопці! Ви так набридли вже зі своїми перепалками, — зітхнула Ната. — Точно як колись, і ніби й досі ті ж самі хлопчаки, що й п'ятнадцять років тому!

— Бачу, вам дуже весело й без мене..

Здається, ми усі різко повернули голову, почувши цей, на жаль, знайомий голос. І як в ні в чому не бувало, там стояв Руслан, тримаючи руки у кишенях своїх темних джинсів.

— Привіт усім, — він натягнуто усміхнувся, підійшовши до нас ближче.

— Що ти тут робиш? — тихо, але твердо запитала Мелісса, і я відчув, як її голос почав тремтіти.

— Оце ти так рада мене бачити, дружино? — глузливо промовив він, зиркнувши на мене. — Ну що, вже встигла розважитися за моєю спиною?

— Ще одне слово, — прошипів я, вдихаючи прохолодне гірське повітря, стримуючи хвилю гніву.

Руслан театрально покивав головою, посміхаючись.

— Приїхав відпочити до своїх друзів, до дружини, а вони, виявляється, не дуже й раді мене бачити. Оце новина!

— Софіє, ти можеш прогулятись трішки? Будь ласка, — прошепотів я, повернувшись до доньки, яка стояла позаду мене. Вона погоджуючись кивнула та швидко пішла з Пінкі у бік інших дітей на невеликий майданчик.

— Руслане, йди геть! — твердо сказала Мелісса, спробувавши знайти в собі більше сили в голосі. — Я ж тобі вже все сказала того вечора!

— Меліссо, я не розумію, що ти там собі вигадала та вбила у свою дурну голову! Ми все ще одружені, якщо ти, кохана, не забула, — здавалося, він зловтішався, зробивши крок до неї. Я відразу опинився поруч, закриваючи її спиною.. — А-а… ти все-таки забула, так, кохана?

— Не називай мене так!

— Руслане, — я говорив спокійно, але твердо, дивлячись йому в очі. — Тобі тут не місце, і ти це прекрасно знаєш.

— Хм.. Здається, я розумію зараз лише те, що моя прекрасна дружинонька зраджує мене з таким, як ти, — він вкотре, награно, натягнув посмішку, стиснувши губи. — Я і раніше ловив себе на думці, що ти для мене абсолютно невідомий персонаж, Адаме. І я взагалі не можу ніяк тебе прочитати й досі..

— Цікаво, — я теж усміхнувся, провівши долонею по щетині. — Деякі кажуть, що мене навпаки легко прочитати, як одну із моїх книг, але… А! Ти ж їх не читав, точно.

— Тебе не просто пов’язувало навчання з Меліссою, так? — Руслан звузив очі, уважно розглядаючи мене. — Я бачу, як ти на неї дивишся, як ви перекидаєтесь своїми незрозумілими нікому поглядами.. Ви були коханцями колись.. Я впевнений!

— І чому мені варто говорити з тобою про це?

— Я про це здогадався ще того вечора, як познайомився з тобою, Бітлере.

Я награно кивнув, вкотре видихаючи тяжке повітря. Усі продовжували мовчати. Ната та Артем взагалі боялись бодай слово сказати, і здається, настрій зник у всіх остаточно.

— Чому я взагалі маю слухати щось схоже від такого зрадника, як ти? — запитав я, вкотре глянувши йому у вічі. — Тебе бачила моя донька.. і ти навіть при ній не посоромився чіплятись до іншої жінки.

— А.. твоя донька? — він перепитав, дивно засміявшись. — Та малолітня дурочка, що навіть не знає свою рідну матір та батька?

Внутрішній холод огорнув мене — звідки він це знає?

— Мені довелося добряче покопатися у твоєму житті, Адаме. Щоб знати, куди вдарити найсильніше.

— Руслане, йди геть! — твердо сказала Мелісса, поки я все ще приходив до тями.

— Йти геть? Ні-ні-ні, я тільки поч…

Не встиг він договорити, як мій кулак миттєво знайшов його обличчя. Руслан з несподіванки широко відкрив очі, тримаючись за носа, куди влучив мій удар.