Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Приємно познайомитися, — Вест відказав, аби не мовчати й більш-менш відповідати моменту, а сам напружено міркував, що за каверзу йому приготували? І чому такий безглузду. «Принц! Я? Безглуздя!» — Не можу сказати, що дуже радий, таки в гості так не запрошують… Я ж у вас в гостях, метр? Правильно?

— Помиляєтесь, Ваша Високість, — цього разу уклін уже був суто символічним. Воно й зрозуміло, у докладній розмові не до церемоній, голова відвалиться кланятися при кожному слові. — Наслідний принц у будь-якому куточку Імперії вдома. В Ирії немає іншого господаря, окрім Його Імператорської Величності та його сина.

— Господар… — пробурчав Вест, як і раніше, нічого не розуміючи, але підлаштовуючись під гру. — Коли ще пиво пообіцяли, а й досі не принесли.

Метр Нік-кита запитливо глянув на Антоніну. Очевидно, цю частину розмови він пропустив.

— Перепрошую Вашу Високість, — інспектор Левінсон метнулася до холодильника. — Ми змінили тему розмови, і я подумала, що пиво було лише жартом.

— Мила дитино, — гмикнув голова СВІБ, крадькома підморгуючи Весту. — Котрий рік на службі, а й досі не знає, що такими речами не жартують.

— Світле чи темне? — уточнила дівчина, вдаючи, що нічого не чула. Будь-яке начальство часом любить щось бовкнути, з потугою на розум.

Жарт жартом, а немає кращого і надійнішого способу зійтися ближче двом чоловікам, ніж спільне кепкування з жінки. Причому, незалежно від віку та соціального стану. У всіх інших питаннях треба ще з'ясовувати і розбиратися, хто на якій позиції стоїть, а у боротьбі з прекрасною статтю, усі чоловіки апріорі союзники та однодумці.

— Світле, якщо не важко. Для міцніших напоїв ще час. А ви, метре, що ж нічого не замовляєте? Може, вип'єте зі мною за компанію?

— Дякую вам, мій принц. На жаль, я давно прожив ті роки, коли міг дозволити собі келих пива у будь-яку пору доби. Навіть натщесерце… Втім, щоб не образити вас відмовою, ковток води вип'ю. Це не завадить навіть такій старій руїні.

— Скромничаєте. Імператор не став би тримати на такій важливій посаді немічного старця.

— Ваш батько мудрий, мій принце, — усміхнувся метр Нік-кита, надаючи фразі двозначного змісту. Мовляв, якщо син не розуміє мудрість батька, то сам він ще... гм, не доріс. — Тільки тому, хто більше не схильний до тілесних спокус, і можна довірити найвищу владу в Імперії.

— Я подумаю над вашими словами… — Вест посміхнувся у відповідь, даючи зрозуміти, що вловив і підтекст. Зробив з поданого Тонею келиха ковток чудового пива і продовжив… — Отже, ви, як і раніше, наполягаєте на тому, що я наслідний принц Імперії і господар навіть тут?

— Безперечно, Ваша Високість! І наполягаю, і стверджую.

Вест знизав плечима. Неквапливо обвів поглядом стіни кімнати, наче сподівався знайти на них якусь підказку. Подивився на зачинені двері.

«Підтримувати запропоновану версію, чи сперечатися? До чого вони ведуть? Я спадкоємець престолу? Але ж це смішно. Зрозуміло, що зі мною затіяли якусь гру. Дурну, або витончено хитру. Перевірка? Цілком. Але чого саме? А може, розмову пишуть на відео, щоб потім використовувати його як доказ мого божевілля?»

Вест мимоволі глянув на скляну стіну.

«Та ну… Навіщо? По-перше, — мої співрозмовники не приховають облич. А по-друге, — був би потрібен божевільний шпигун, тож для цього достатньо одного уколу. Ні, не сходиться. Має бути якийсь сенс. Та й метра цього я, здається, бачив на прийомі у Імператора Алекс-сандра. Він не висовувався, але був там. Точно був... Ще одна загадка. Навіщо на Белону посилати розвідника, якщо голова СВВІБ почувається тут як удома? Стоп! А може, я ще нікуди не літав. Може все це частина підготовки? І зараз черговий тест на поведінку у позаштатній ситуації? Гм, так просто. Значить, лейтенанте, тобі треба зібратися і продемонструвати кмітливість. Дій, яничаре. Де наші не пропадали!

Прийнявши рішення, Климук відчув себе набагато впевненіше та розкутіше.

— Тоді, з вашого дозволу, метре Нік-кита, я доп'ю пиво, встану і піду. Сподіваюся, охоронці не хапатимуть мене в коридорі, чи перешкоджатимуть якимось іншим способом?

— Як можна, Ваша Високість! — вигукнув граф Арктуріанський. — Ви будь-якої хвилини цілком вільні чинити так, як вважаєте за необхідне. Але...

— А знаєте, метре, — Вест багатозначно підняв келих. — Чомусь я був певен, що неодмінно знайдеться якесь «але».

— На жаль, мій принце, світ взагалі складається з одних заборон, — погодився той. — З дня появи на світ людина тільки й чує: «Не можна!». І все ж, у даному випадку йдеться не про цей сумний аспект буття. Двері кімнати безперешкодно відчиняться перед спадкоємцем престолу, але навіть не поворухнуться перед штаб-лейтенантом Климуком. Отже, Ваша Високість, між вами та свободою стоїте лише ви самі. Вірніше, той бравий яничар, яким ви, як і раніше, себе вважаєте.

— Не зрозумів? — Вест відставив келих на столик. — Як тільки я погоджусь з тим, що я принц, ви мене відпустите?

Метр Нік-кита підійшов ближче і сів на диван, поруч із кріслом Климука.

— Не заперечуєте? Вік все ж таки крім багатьох незаперечних переваг має і ряд незручностей.

— Обійдемося без церемоній, метре. Тим більше, що з підданих нас ніхто не бачить, а інспектор Левінсон нікому не розповість.