Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

– Єдиний спосіб відновити її гідність, який я бачив – це кинути Елморові виклик. Я навіть запропонував йому битися не на шпагах, а магією: певно, тобі доводилося чути, що лорд вважається найсильнішим чаклуном королівства? – Я кивнула. – І тобі точно доводилося чути, що Елмор відмовляється від битв. Навіть не носить при собі зброї. 

Зігнорувати зневажливий тон Лор’єна було просто неможливо. Втім, я тільки зробила маленький ковток вина, аби приховати вираз свого лиця. 

– Він не з’явився на бій. Я чекав його над рікою від світанку й до обіду. А леді… Дізнавшись про те, що її честь непоправно заплямована, вона втекла геть з Кандоліну. Ось такий цей лорд Елмор. 

Я не могла вичавити з себе ані слова. Та й що на це скажеш?.. 

Не вірилося, що Арден справді міг так вчинити. А втім – я й справді бачила, що він ніколи не носив при собі зброї. Не було шпаги чи меча і в його кабінеті та спальні; насправді я сумнівалася, чи володів чоловік якоюсь холодною зброєю взагалі. 

А ось Лор’єн, дарма, що не був насправді дворянином, мав довгого меча на стегні що за нашої першої зустрічі, що зараз. І, здавалося, не збирався з ним розлучатися навіть під час прийому їжі. 

Смаку кролика я не відчувала взагалі – ніжне м’ясо розпадалося на язику піском. Невже Лор’єн і справді говорив правду? Покинути дівчину, яку привів до обговорень у столиці, осоромив на довгі роки?.. 

Я вже зовсім не знала, чому і кому вірити.

Лор’єн підняв очі і подивився кудись вбік. Я перевела погляд за ним, а там вже до нього махала якась жінка – у зеленій, вишуканій сукні, зі звабливою посмішкою на лиці. Над губою в неї красувалася дуже виразна й відверто накладна родимка. 

–О, – майже здивовано сказав чоловік, відкладаючи вишиту серветку на стіл. – Боюся, в мене з’явилися ще справи на вечір, пташко. Робота не чекає. 

Я насупилася й знову зиркнула на жінку: у вишуканій сукні, прикрасах і з маленькою собачкою біля ноги, одягненою у таку ж сукенку, ця жінка зовсім не виглядала так, наче прийшла працювати. 

– Але… що робити з домом для цукерні? І коли ми зв’яжемося знову? 

Я зробила останній ковток вина. Щойно Лор’єн дасть відповідь, я буду готова знову опинитися у вирі порталу, що відправить мене до Елмору. 

Лор’єн відкинув білосніжне волосся за плечі, а його чорні, вугільні очі спинилися на моїх. 

– О, ми побачимося значно швидше, ніж ти думаєш, пташко. Значно швидше.