Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— Ви знову обговорюєте темних магів? — взявши порцію глінтвейну, він сів поруч із нами. — Ну ж бо, розслабтеся. Коли вже архімаг Кадвалар каже, що зараз нема чого боятися, отже, так воно і є.

Ніда одразу ж напружилася. Я вже бачила, як у неї язик свербить посперечатися з Івером.

— Ох, тільки не починай! — роздратовано кинула вона.

Я багатозначно подивилася на Ніду, сподіваючись, що вона зрозуміє мій натяк і не влаштовуватиме чергову сварку. Але Ніді було начхати на всіх і все, вона хотіла зачепити Івера.

— А що не так із моїми словами? — Івер знизав плечима. — Темні маги завжди йдуть на роки. Ти ж знаєш про це, Нідо.

— Я знаю, що їм не можна довіряти! — Ніда кинула в Івера похмурий погляд. — Ти справді думаєш, що вони просто так дадуть нам спокій?

— Ну, якщо поки не атакують, значить, у них немає для цього причин, — спокійно відповів він.

— Або ж вони просто вичікують, — буркнула вона.

— Та кинь, — він посміхнувся. — Ми можемо безкінечно шукати загрозу там, де її немає. Але може варто просто спокійно пожити, поки є така можливість?

— Ти такий безтурботний, Івере! Дивна якість для бойового мага.

— А ти завжди бачиш небезпеку навіть у найпростіших речах, — парирував він.

Вона відвернулася, намагаючись заспокоїтись. Я відчувала, що якщо вони продовжать, то це переросте у справжній скандал.

— Може, годі? — м'яко сказала я, дивлячись то на одного, то на іншу. — У нас у всіх є причини для тривоги.

Івер зітхнув і похитав головою.

— Гаразд, не буду сперечатися. З Нідою сперечатися марно. Просто мені здається, що боятися зараз — це марнування часу.

Ніда нічого не відповіла, лише взяла свій глінтвейн та продовжила пити.

Дем трохи міцніше стиснув мою руку, привертаючи до себе увагу.

— Все буде добре, — тихо сказав він, звертаючись швидше до мене, ніж до всіх інших. І нехай сумніви ще не пішли, але, дивлячись у його очі, мені дійсно хотілося вірити, що він має рацію.

Після напруженої розмови ми вирішили більше не торкатися теми темних магів і просто насолоджуватися вечором. Музика, сміх, розмови про зовсім незначні, але приємні речі — я нарешті трохи розслабилася.

Ніда теж розслабилася, але трохи інакше. Вона випила більше, ніж зазвичай і тепер відверто фліртувала з якимсь хлопцем, якого я не знала. Напевно, він із колишніх учнів архімага Кадвалара. Хлопець явно був радий такій увазі, а ось Івер, що сидів неподалік, тільки хмурився і мовчки пив глінтвейн. Я бачила, як його погляд темнішав з кожною хвилиною, але, на щастя, втручатися він не став.

— Це не закінчиться добре, — шепнула я Дему, коли Ніда потягла хлопця за руку і попрямувала до однієї з вільних кімнат.

— Ти ж знаєш, що вона це робить Іверу на зло, — так само тихо відповів він.

— Я знаю, але це ж безглуздо.

Я встала і поспішила за нею, наздоганяючи в коридорі.

— Нідо! — гукнула я її.

Вона різко обернулася, роздратовано скинувши брови.

— Що таке, Кетто?

— Може, не варто? — обережно запитала я.

— Чому? — у її голосі вже чулося нетерпіння.

— Ти злишся на Івера, я розумію, але не роби того, про що пошкодуєш.

Вона закотила очі.

— Я давно вже доросла, можу робити, що хочу. І з ким хочу.

— Просто подумай ще раз.

— Я вже подумала, — посміхнулася вона і, взявши хлопця за руку, потягла його за собою до кімнати.

Я тяжко зітхнула і повернулася до вітальні, знову опускаючись поряд з Демом.

— Вона не послухала, так? — тихо спитав він.

— Звісно, ​​ні, — я стомлено потерла скроні.

— Це її вибір.

Я знову поглянула на Івера. Він мовчки дивився у бік зачинених дверей, куди пішла моя подруга, і хоч вираз його обличчя залишався байдужим, в очах читалося невдоволення. Схоже, Івер все ще відчував до Ніди якісь почуття, незважаючи на те, що вони розійшлися 1,5 роки тому.

Я намагалася відволіктися розмовами з друзями, але періодично поглядала у бік зачинених дверей. У мене було погане передчуття. Ніда завжди була імпульсивна, але сьогодні вона явно перестаралася.

Івер сидів, хмурячи брови, його пальці нервово постукували по підлокітнику крісла. Я бачила, що він щосили намагається вдати, що йому все одно, але знала — це не так.

— Думаєш, він піде за нею? — тихо спитав я Дема.

— Ні, звичайно. Івер — не ідіот.

Я зітхнула.

— Краще б він просто визнав, що досі кохає Ніду і спробував би з нею помиритися. Він непоганий хлопець.

— Скажи це Ніді, не мені, — посміхнувся Дем. — Я знаю Івера багато років. Він заслуговує кращу дівчину. Не розумію, що він знайшов у Ніді.

— І чому я з нею дружу? — пробурчала я. — Так-так, я знаю, що Ніда часом нестерпна, але я її люблю. Вона мені як сестра.

Поки ми говорили, музика трохи вщухла, і гості розділилися на невеликі компанії, обговорюючи щось своє. І тут двері, за якими зникла Ніда, раптово відчинилися. Вона вийшла першою, виглядала схвильованою, трохи розпатланою, але найбільше мене насторожив її погляд — у ньому читалася злість і розчарування.

— Гей, ти куди? — хлопець, з яким вона пішла, потягнувся до неї, але вона різко відсторонилася.

— Йди геть! — кинула вона, прямуючи до виходу.

Івер відразу підвівся, явно готовий щось сказати, але завмер, не знаючи, як краще вчинити.

Я швидко встала і підійшла до Ніди.

— Що трапилося?

— Нічого, — різко відповіла вона, але її голос тремтів.

— Ти впевнена?

Вона насупилась.

— Він просто ідіот, от і все.

Я зиркнула на хлопця, який все ще стояв у дверях, виглядаючи спантеличеним. Щось явно пішло не так, але розпитувати подробиці я не хотіла та й Ніда не горіла бажанням ними ділитися.

Івер зробив крок уперед.

— З тобою все гаразд? — спитав він обережно.

Ніда глянула на нього, на мить завмерла, а потім пирхнула.