Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— А тобі яке діло?

— Мені не байдуже, — відповів він несподівано м'яко.

Вона закусила губу, явно борючись із емоціями, потім кинула:

— Чудово. Запам'ятаю це на майбутнє.

І вийшла.

Я подивилася на Івера.

— Іди за нею.

— Думаєш, вона мене не пошле? — Івер мав невпевнений вигляд.

— Звісно, ​​пошле. Але якщо тобі справді не байдуже, ти спробуєш ще раз.

Він вагався всього кілька секунд, а потім рішуче попрямував до виходу.

Я видихнула з полегшенням. Може, вони нарешті помиряться? 

Я повернулася до Дема та інших. Нехай Ніда сама розбирається з Івером. Якщо я втручусь, то зроблю лише гірше.

Вечірка тривала, але атмосфера трохи змінилася. Залишилося менше людей, музика вже не звучала так голосно, а розмови стали тихішими, наче всі вже втомилися розважатись. Архімаг Кадвалар все ще був у гарному настрої. Він сидів у кріслі біля каміна, усміхався і про щось розмовляв зі студентами. Я прислухалася. Розмови знову йшли про темних магів.

— … але ж це справді гарна новина, — казав він. — Наскільки я пам'ятаю, так швидко затишшя не наступали. Думаю, темні маги сильно ослабли. Нам не варто чекати атак найближчими роками.

— А якщо цього разу буде інакше? — я сіла ближче до викладача. — Раптом темні маги повернуться раніше?

Архімаг Кадвалар знизав плечима.

— Я вже казав, що не бачу причин для паніки, Кетто. У нас є захист, академія точно у безпеці.

Я підібгала губи.

— Але ж вони колись повернуться.

— Звісно. Така природа темних магів, — він глянув на мене з легкою усмішкою. — Але хіба ти хочеш все життя прожити у страху?

Я замислилась. Звісно, ​​не хочу. Але й вдавати, ніби нічого не відбувається, мені теж було непросто.

Дем обережно стиснув мою руку.

— Ми можемо обговорити це пізніше, якщо ти хочеш, — тихо сказав він.

Я кивнула. Може, справді варто хоча б сьогодні просто розслабитися? Зрештою, вечір був приємним, і я знала, що, незважаючи на всі тривоги, у мене є ті, хто завжди буде поруч. Але я так звикла жити в тривозі останніми роками, що просто розучилася розслаблятися і завжди була насторожі.

Після вечірки ми повернулися до звичайних навчальних буднів. Через місяць, коли я виходила з аудиторії після занять, то несподівано зіткнулася з Нідою.

— Нідо? — я здивовано підняла брови. — Що ти тут робиш?

Подруга виглядала схвильованою. Обличчя бліде, пальці крутили браслет на руці. Вона явно нервувала.

— Нам треба поговорити, — коротко сказала вона.

Я кивнула. Ми вийшли до саду, де людей було менше. Тут повітря було прохолодним, пахло вологою землею і зів’ялою травою. Осінь цього року видалася холодною: над академією висіло сіре небо, вітер зривав пожовкле листя і кружляв його над доріжками внутрішнього двору.

— Що трапилося? — спитала я, коли ми зупинилися біля фонтану.

Ніда відкрила рота, потім закрила, ніби не могла знайти потрібних слів.

— Ну ж бо, кажи, Нідо, — я почала тривожитися. — Ти мене лякаєш.

Вона шумно видихнула і опустилася на бортик фонтану.

— На тебе ж не темні маги напали? — запитала я.

— Які темні маги?! — Ніда роздратовано сплеснула руками. — Я вагітна!

Я дивилася на подругу, завмерши від подиву. Десь далеко каркнула ворона, вирвавши мене з шоку.

— Ти… що? — я сподівалася, що не розчула.

— Вагітна, — повторила вона, насупившись.

Я шоковано дивилася на неї, не вірячи в те, що чую.

— Ти… Ти серйозно? — нарешті видавила я з себе.

— Звісно, ​​серйозно, Кетто! — вигукнула Ніда. — Думаєш, я б ось так примчала сюди в паніці, якби це був жарт?

Я розгублено похитала головою.

— Почекай… Тобто… Це що, той хлопець із вечірки у архімага Кадвалара?!

Ніда закрила обличчя долонями і якось уся зникла.

— Все набагато гірше, Кетто… — прошепотіла вона.

— Що трапилося? — я стривожилася не на жарт.

— Івер побіг тоді за мною, намагався заспокоїти, ну і ми опинилися в нього вдома… На ранок знову посварилися, але ніч я провела у нього. Загалом, я не знаю, чия це дитина, Кетто… — плечі Ніди затремтіли в риданнях.

— Ти хоча б впевнена, що вагітна? — я обійняла Ніду за плечі і погладила по голові, намагаючись втішити.

— О, ще й як впевнена, — пробурчала Ніда крізь сльози. — Два тижні затримки — це не просто збіг.

Я глибоко вдихнула, намагаючись усвідомити почуте.

— Але ж ти…

— Та я знаю! — перебила вона. — Думаєш, я цього хотіла? Я використовувала захисний амулет, але, схоже, він мене підвів, — вона стиснула кулаки. — І тепер у мене є проблема.

— Що ти збираєшся робити? Ти казала Іверу? А тому хлопцю?

— Ні! Я не хочу ніякого майбутнього з Івером, а той хлопець… Кетто, я навіть не пам'ятаю, як його звуть.

Я зітхнула. Ото вже Ніда справ накоїла! А я ж їй казала зупинитися і подумати. Але коли вона слухала мене?

— Тоді що ти хочеш?

— Я хочу позбутися цієї дитини. Допоможи мені, Кетто. Звари зілля, — Ніда прибрала руки від обличчя і подивилася на мене з благанням.

Я завмерла, відчуваючи, як у грудях щось стиснулося. Вітер закружляв листя у нас під ногами, але мені було не до осінньої краси.

— Ти впевнена?

— Звичайно. Я не хочу зараз дитину, я не маю ні часу, ні бажання нею займатися. І вже точно не від Івера чи того хлопця. Точно не тоді, коли навіть не знаю, хто з них батько! — вигукнула Ніда.

Я мовчала, не знаючи, що їй відповісти. Звичайно, теоретично я знала, як зварити подібне зілля. Але одна річ знати, а інша — справді це зробити. Раптом я помилюся і нашкоджу подрузі?

— Якщо ти не можеш, я куплю в аптеці, — Ніда заговорила тихіше. — Але ти знаєш, яке воно дороге. А ти маєш доступ до потрібних інгредієнтів. Думаю, архімагеса Марева не буде бурчати, якщо ти візьмеш у неї кілька цінних інгредієнтів.

Я заплющила очі і глибоко вдихнула, а потім подивилася на Ніду.