Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

Лео зрозумів, що бій ще не скінчено. Джейсон досі бився з велетнем Енцеладом — і справи в нього йшли не кращим чином.

XLIII ДЖЕЙСОН

Коли його спис зламався, він був певен, що вже мертвий.

Битва почалась досить непогано. Спрацювали інстинкти, і Джейсон відчув, що колись бився віч-на-віч із супротивниками, майже настільки ж великими. Розмір і сила означають повільність, тож йому лише треба бути спритнішим — зберігати спокій, виснажувати супротивника, ухилятись від ударів і не підсмажитись.

Він відкотився від першого випаду велетня і штрикнув Енцелада у щиколотку. Спис проколов товстий драконячий панцир, і пазури велетня окропило золотистим іхором — кров’ю безсмертних.

Енцелад заревів від болю і обдав Джейсона вогнем. Той кинувся геть, перекотився за спину велетня і вдарив його під коліно.

Так тривало декілька секунд, може, хвилин — важко було судити. Джейсон чув звуки битви по всій галявині — скрегіт будівельного обладнання, рев вогню, крики чудовиськ і гуркіт каменю об метал. Він чув, як зухвало кричать Лео та Пайпер, що означало — вони досі живі. Джейсон намагався не думати про це. Він не міг дозволити собі відволікатися.

Спис Енцелада пройшов у міліметрі від нього. Джейсон продовжував ухилятись, але ноги загрузали в землі. Гея сильнішала, а велетень ставав спритнішим. Енцелад, можливо, був повільним, але не дурним. Він почав передбачати рухи Джейсона, а атаки тільки дратували його, робили ще більш розлюченим.

— Я тобі не якесь жалюгідне чудовисько, — проревів Енцелад. — Я велетень, народжений знищувати богів! Твоя крихітна зубочистка не вб’є мене, малий.

Джейсон не став марнувати сил на відповідь. Він і без того був утомлений. Земля чіплялась до ніг, через що здавалось, що він важить додаткову сотню фунтів. Повітря переповнював дим, що обпалював легені. Навколо ревіло полум’я, яке роздмухували вітри, а температура наближалась до жару в печі.

Джейсон здійняв спис, щоб відбити наступний удар велетня, — жахлива помилка. «Не бийсь проти сили силою», — дорік йому голос — голос вовчиці Лупи, яка сказала йому це в далекому минулому. Йому вдалось відхилити удар, але спис зачепив плече, від чого рука затерпла.

Він відступив, ледве не спіткнувшись об палаючу колоду. Треба тягнути час — утримувати увагу велетня на собі, поки друзі б’ються із земленародженими і рятують тата Пайпер. Він не може їх підвести.

Джейсон відступив у спробі приманити велетня на край галявини. Енцелад відчув його виснаженість. Він посміхнувся, оголюючи ікла.

— Могутній Джейсон Грейс, — піддразнив він. — Так, ми чули про тебе, сину Юпітера. Той, що очолив напад на гору Отріс. Той, що самотужки вбив титана Крія і знищив чорний трон.

У Джейсона запаморочилася голова. Він не знав цих імен, але вони змусили шкіру палати, наче тіло пригадало біль, на яку розуму було начхати.

— Про що ти говориш? — запитав він. І усвідомив свою помилку, коли Енцелад дмухнув вогнем.

Відволікшись, Джейсон ухилився запізно. Вогонь не влучив у нього, але жар сильно обпік спину. Хлопець звалився на землю, його одяг димився. Він нічого не бачив через золу і дим та ледве міг дихати.

Але він встиг відповзти назад, і спис велетня розсік землю між його ногами.

Джейсон насилу підвівся.

Якби ж можна було викликати один добрячий удар блискавкою — але він уже виснажився, і за таких умов ця спроба могла його вбити. Він навіть невпевнений був, чи нашкодить велетню електричний струм.

«Загибель у битві почесна», — промовив голос Лупи.

«Дуже втішно», — подумав Джейсон.

Остання спроба: Джейсон зробив глибокий подих і ринувся в напад.

Енцелад дозволив йому наблизитись, з посмішкою очікуючи нападу. Останньої миті Джейсон зробив обманний випад і прокотився між ногами велетня. Швидко підвівся і щосили замахнувся, готовий вдарити велетня в поперек, але Енцелад передбачив хитрість. Він зробив крок убік з невластивими швидкістю і спритністю, наче земля допомагала йому рухатись. Він змахнув списом, зустрівся зі списом Джейсона — і з різким звуком, наче від пострілу дробовика, золота зброя розкололась.

Вибух обпалив Джейсона не менше, ніж дихання велетня, і осліпив золотистим світлом. Сила вибуху збила його з ніг і здавила груди.

Коли він отямився, то сидів на краю кратера. Енцелад стояв на протилежному боці й ошелешено похитувався. Знищення списа вивільнило стільки енергії, що утворило бездоганно конічну яму в тридцять футів глибиною, сплавивши бруд і каміння в слизьку крихку речовину. Джейсон не знав, як уцілів, та його одяг димився. Він був знесилений. У нього не було зброї. А Енцелад залишався цілком живим.

Джейсон спробував підвестись, але ноги були наче свинцевими. Енцелад кліпнув очима, дивлячись на розвалище, і розсміявся:

— Вражаюче! На жаль, це був твій останній трюк, напівбоже!

Енцелад перескочив через кратер одним стрибком, приземлившись так, що Джейсон опинився у нього поміж ніг. Велетень здійняв спис. Вістря нависло в шістьох футах від Джейсонових грудей.

— А зараз, — промовив Енцелад, — моє перше жертвопринесення Геї.

XLIV ДЖЕЙСОН

Час наче уповільнився, і це дуже пригнічувало, оскільки Джейсон досі не міг поворухнутися. Йому здавалось, що він занурюється в землю, так наче ґрунт був зручним водяним ліжком, яке спонукало розслабитись і здатися. Цікаво, чи правдиві історії про Підземне царство? Опиниться він на Полях Покарання чи в Елізіумі? Якщо він не пам’ятає жодних своїх вчинків, чи будуть вони враховані? Чи візьмуть судді це до уваги, а може, його тато Зевс напише їм записку: «Прошу вас позбавити Джейсона вічного прокляття. У нього була амнезія»?

Джейсон не відчував рук. Він бачив, як вістря списа наближається до його грудей в уповільненому русі. Він знав, що мусить рухатись, та, здавалось, не міг цього зробити. «Забавно, — подумав він. — Стільки зусиль, щоб залишитись живим, а потім — бах. Просто лежиш собі безпорадний, поки вогнедишний велетень тебе проколює».

Голос Лео закричав:

— Лягай!

Величезний чорний металевий клин з глухим стуком влетів у Енцелада.