Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

— Ти ж сама казала, що хочеш пригод! — підморгнув їй Темний.

— А хіба ми ще не скрізь побували? — пожартувала вона, хоча вже передчувала щось захопливе.

— Ми ще й не починали, — відповів Міхаель, ледь стримуючи усмішку, дивлячись, як збуджено блищать очі дружини.

— Ми поїдемо разом?! — Віка аж підстрибнула з радощів.

— Звісно. Без мене ти, того й гляди, наробиш халепи в цьому світі, — пожартував чоловік.

Зойкнувши від щастя, дівчина обвила руками його шию й проворкотіла йому в саме вушко:

— Я тебе обожнюю!

— Кхм-кхм... — пролунало поруч, перериваючи солодку мить.

Неподалік стояв Герд — перевертень, із винуватою усмішкою.

— Перепрошую, що втручаюсь... — почав було він, але не встиг договорити, як у його бік полетіла крижана стріла — подарунок від Темного.

— Я прийшов вибачитись! — заверещав перевертень, рятуючись від нових льодових атак, і закружляв по галявині, мов зайчик на полюванні. — Я визнаю свою провину!

— Я з миром! — підстрибував він, ухиляючись від наступних стріл. — Винний, так! Усвідомлюю!

— Чого тобі треба? — нарешті спинившись, суворо запитав Міхаель.

— Я приніс дарунок! — винувато усміхнувся Герд, витягуючи талісман. — Ось. Він дає змогу розуміти мову вашої дружини в її котячій подобі.

Темний мовчав, не відводячи очей, але погляду в очі не кидав. Лише стежив, оцінюючи.

Герд, нервово переминаючись з ноги на ногу, кинув щенячий погляд на Віку.

— Яка корисна штучка! — захоплено вигукнула вона, миттєво забравши талісман. — У дорозі точно знадобиться.

Міхаель і далі мовчки дивився на перевертня, атмосфера навколо стала крижана. Над Гердом закружляли сніжинки.

— Я хотів би приєднатися до вашої подорожі, — промовив Герд, схиливши голову. — Обіцяю поводитись пристойно. Мій нюх і зуби — у вашому розпорядженні!

— Візьмімо його з нами, — лагідно доторкнувшись до грудей чоловіка, попросила Віка. — У принципі, він непоганий. Та й хто з нас не помилявся?

У повітрі щось змінилося. Холод ущух. Потепліло.

Це й була відповідь Темного Повелителя.

Після цього всі розслабилися.
Воїни почали розбирати вози, розбиваючи табір серед високих сосен і злегка туманного присмерку. Герд одразу зголосився допомогти з полюванням. Міхаель лише роздавав розпорядження, не відходячи від Віки ні на крок.

Вечір біля вогнища вийшов напрочуд затишним. Цього разу вдалося вполювати чимало дичини, тож вечеря пройшла у теплому колі, з ароматами свіжозасмаженого м’яса та димного чаю.

Перевертень намагався триматися осторонь, уникаючи зустрічі з поглядом Повелителя.

Але на цьому несподіванки не закінчилися.

— Доброї ночі, — долинуло з темряви.

Усі одразу напружилися. Воїни схопилися за зброю, Герд вишкірився на новоприбулого, показуючи гострі ікла.

З мороку з’явився знайомий силует — вампір Оланд.

— Ти що тут робиш? — невдоволено буркнув Міхаель, не зводячи очей з багаття, наче намагаючись заспокоїти себе вогнем.

— Чув, ви збираєтеся в подорож, — відповів вампір спокійно. — Хотів попросити дозволу приєднатися до каравану.

— Від кого чув? — крижаним голосом запитав Темний. Здавалося, ще мить — і в його руці спалахне головешка.

— Справді, не можу пригадати, — дипломатично ухилився Оланд. — Та повірте, я стану в пригоді. Хто, як не вампіри, здатні охороняти вас вночі? Я не втомлююся, мені не потрібен ні сон, ні їжа.

— Але ж тобі потрібна кров, — тихо кинув Герд, уважно стежачи за кожним рухом прибульця.

Інші члени загону напружено спостерігали за розмовою, не знімаючи рук із руків’їв мечів і луків.

— Та що ви! — розсміявся вампір, блиснувши іклами. — Я давно вже не харчуюся розумними істотами. І, до речі, маю для вас дарунок.

З-під темного плаща він дістав срібну підвіску з невеликим напівпрозорим камінцем.

— Цей камінь завжди вкаже, де перебуває ваша дружина, — сказав Оланд і обережно простягнув прикрасу Міхаелю, одразу ж відступивши на кілька кроків.

Темний мовчки повісив кулон на шию Віки.

Вона спохмурніла.

— Таке враження, ніби від мене одні клопоти, — пробурмотіла.

Та варто було їй озирнутись, як на неї звернулися десятки очей з м’яким докором.

— Гаразд, гаразд! — зітхнула вона. — Дякую за подарунок.

Невдовзі до компанії приєдналася Ірис. Вона радісно заявила, що стане незамінною в побуті — адже хто, як не феї, знається на приготуванні смаколиків, пошитті одягу та створенні затишку?

А вже за кілька хвилин з’явився і Фіс — Тінь. Нічого не пояснюючи, він просто зайняв місце поблизу багаття. Його поява нікого не здивувала: адже хто, як не він, найкращий у розвідці та донесенні важливих новин?

Віка окинула поглядом різношерсту компанію, що зібралася біля вогнища.
«Так... — подумала вона. — Веселим буде наш медовий місяць!»

— Лягай, відпочинь, — м’яко запропонував її чоловік, і всі турботи відразу розвіялися.

Нещодавно Віка дізналася ще один аспект його магічних здібностей: у будь-який момент вони могли перейти крізь невеличкий портал і опинитися де завгодно. У будь-якому куточку світу, що тільки спаде на думку. Найчастіше, під час мандрів, вони навідувалися у спальню Темного Володаря в палаці Зачарованого лісу.

Її чоловік був ненаситний у коханні, і при кожній зупинці прагнув насамперед усамітнитися зі своєю юною дружиною. Віка навіть не сумнівалася, що щойно табір засне — він знову відкриє портал, щоб вирушити з нею у двох, у тишу ночі.

Поки ж — відпочинок.

Дівчина швидко обернулася кішкою й зручно влаштувалася у своєму улюбленому місці — за пазухою чоловіка, поруч із його сильним, теплим серцем. Під його розмірене биття вона невдовзі заснула.

У житті подружжя було ще багато подорожей. Вони побували у десятках світів, прожили безліч захопливих і небезпечних пригод. Але то вже інша історія…