Читати книгу - "Том 12"

«Ескізи» Ваші я читаю. Не знаю, чому Ви їх саме ескізами назвали,— се ж річ assez suivie *. Либонь, тим Ви хотіли виправдати невиробленість форми, але вона не така вже помітна, як Вам видається. Я б навіть на Вашому місці дещо там позбавила тої виразності, з якою воно обмальовано (наприклад, пояснення Химчиного поводіння), бо то не дає змоги читачеві самому думати, читаючи. Взагалі Ви даремне так песимістично ставитесь до Ваших творів: вони всі інтересні, а се головне, що ж до виробленості, то се «набута річ», як не тепер, то колись потім при окремому виданні. На моє око, в Ваших сільських оповіданнях наче забагато чорної барви, але можливо, що Ви краще від мене знаете новітнє життя на селі, тому й не буду обстоювати за свій погляд. Щодо «Української хати», то Ви мене такими specimens 112 не здивуєте: j’en аі vu de toutes les couleurs 113. Адже, наприклад, «Вісник» все «виробляє» форму моїх віршованих творів, хоча я виразно просила «лишити мої гріхи на моїм сумлінні», виробляє старанно — аж до повної руїни розміру... Що поробите?! Таж нам платять — «скачи, враже, як пан каже, на те він багатий!» Подумаєш: хутко ЗО літ буде, як я вперше взяла перо в руки для віршів (правда, я його трохи зарані взяла), а мене все ще «виправляють» (от і мама в «Рідному краї» трохи «виправила») — либонь, я так і помру «молодою письменницею», що без редакторської ферули не судна кроку ступити. Але, правду кажучи, мені вже того «забагато»: оце, либонь, буду в Києві, вертаючись додому — там я висловлю свою думку редакторам en forme definitive 114, може-таки, нарешті, се їх хоч трохи переконає. Не знаю, чому, наприклад, в російській літературі ні один редактор не важиться виправляти якого-небудь Андрея Бєлого etc., а мене всі «виправляють» — невже я гірша від Андрея Бєлого? Не думайте, що се в мені манія непогрішності говорить,— ні, мої редактори запевне мудріші від мене, тільки навіщо вони мені розмір псують?..

Я послала б Вам свою драматичну поему «У пущі», але «Вісник» відбиток нікому не дає, та й друком вона ще не скінчена. Може, з України пришлю Вам, діставши там другий примірник. їду я звідси 13 мая нового стилю, тож буду на Україні десь 20-го, побуду там (тільки ще пе знаю, чи в Києві, чи тільки в Одесі) тижнів 1V2 та й подамся на Кавказ до чоловіка. Куди саме поїду на Кавказ, ще не знаю, бо чоловік мав змінити місце служби, але як хутко те буде, ще не відомо — можливо, однак, що й до мого приїзду. Як виясниться це все, сповіщу Вас.

Виїду я звідси з невиразними здобутками щодо здоров’я. Здається, я помилилась, розпочавши ін’єкції туберкуліну, бо, поки їх не було, я почувалася краще. А тепер t° буває рідко нижча від 37°, вага все менша, ніж була до ін’єкцій, два місяці боліла нога, що вже десять літ після операції кокситу не озивалась (та й тепер вона ще трохи поболює), і загальне самопочуття гірше, ніж було в перші два місяці пробування тут. Се пишу більше для відомості Вашому чоловікові, яко людині медичної професії — може, трапиться йому коли пацієнт з туберкульозом нирок, то хай має на увазі такий «прецедент» з ін’єкціями туберкуліну при сій слабості. Літературні здобутки мої теж невеличкі: написала маленький цикл віршів «Єгипетська весна» (послала в «Рідний край») та оце викінчую (властиво, вигладжую) торік дописану драму з перших віків християнства «Ру-фін і Прісцілла». Виправлю перше я, а потім уже будуть редактори переправляти — «не амінь і не господи помилуй», як той піп, що «розсвячував» мирянинові хату...

Маю до Вас прохання: придержуйте там Аджемову, щоб не дуже металась по екскурсіях та гулянках, інакше вона зле скінчить, як скінчила її покійна сестра, я за неї дуже боюся.

Цілую Вас міцно. Навряд чи до приїзду на Кавказ матиму змогу писати більше, ніж картки. Уклін піанові] Козловському.

Ваша JI. Квітка

177. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23 червня 1910 р. Телаві 10. VI. 1910. Телав

Люба мамочко!

Я непевна, чи дійшла до тебе та картка, що я послала тобі з Тифліса, збираючись виїздити звідти в Телав, а тим часом от досі я не зібралась написати тобі. Спочатку була дуже втомлена і розклеєна, а потім уже роботи всякої набралося, з шиттям тощо. Тепер маюся вже добре. В дорозі на морі трохи була простудилася, але діло обійшлось тільки нежитем і кашлем, що вже й минувся. Кіньми їхати було, проти сподівання, зовсім непогано, бо ні разу дощ пѳ напав,— я якраз утрапила межи двох сильних дощів на сухе. Тут спочатку було дуже тепло, і всім, окрім мене, здавалось навіть гаряче, але тепер стало холодно не тільки для мене, зате сухо — і то гаразд. Тут застала все гаразд. У Кльоні голос значно поправився, хоча ще не відновився як слід, але є надія, що таки згодом відновиться, коли не буде рецидивів з легенями. Сеї зими він перебув дві тяжкі інфлуенци, остання була з бронхітом і тяглась три тижні, але все-таки не викликала рецидиву в легких, так, принаймні, казав тутешній лікар. Тепер Кльоня не кашляє і був би сливе здоровий, якби не нерви, але то вже хто зна, чи коли вигоїться... З переїздами нашими поки що затишшя. В Сигнах, куди вже затверджено, ще нема приказу їхати, а з Кутаїсом ще справа не скінчена і не зовсім певна. Тепер же на черзі дві ревізії — більшого й меншого начальства,— і певне, поки вони відбудуться (до 4-го іюля), не буде ніякого «движения водьі», але я з того навіть задоволена, бо все ж хоч місяць-два просиджу, не рипаючись, а то вже їзда обридла до краю.

Пришли мені «Рідний край» з початком «Весни в Єгипті» і дальші №№— таки сюди — і хоч одну відбитку «Йоганни».

Де тепер Ліля і як здоров’я Михаля? Чи поїхала Дора за границю? Кльоня і Феоктиста Семенівна кланяються тобі. Кльоня дякує за прислані цікавості. Тут один