Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Він іще нічого не придумав, — усміхнувся Цзя Чжен. — Тільки й знає, що висміювати інших. А це доводить, що він легковажний і дурний!

— Але що поробиш, якщо міркує він переконливо?! — розвели руками гості.

— Не треба йому потурати, — сказав Цзя Чжен і звернувся до Баоюя: — Можеш говорити все, що тобі заманеться, але тільки після того, як висловлять свою думку інші. А тепер відповідай, є хоч одна достойна назва серед уже запропонованих?

— Мабуть, ні, — сказав Баоюй.

— Справді? — здивувався Цзя Чжен.

— Адже це місце одним із перших удостоїть своїм відвідуванням гуйфей, тому назва має бути врочистою, — мовив Баоюй. — Можна й із чотирьох слів, але навіщо придумувати, якщо в стародавніх є готовий вислів?

— Хіба ми не в стародавніх зустрічаємо ріку Цішуй і парк Суйюань?

— Все це нудно й невиразно, — проговорив Баоюй, — я б сказав: «Урочисте явлення фенікса».

Гостям знову дуже сподобалось, і Цзя Чжен похитав головою:

— Ну й тупак же ти! Хочеш, як Мовиться, через тонку трубку побачити все небо, мискою вичерпати ціле море! — І наказав: — Склади-но краще парний напис!

Баоюй не замислюючись прочитав:

Цзя Чжен знову похитав головою. Подумав і сказав:

— Ніяких достоїнств у цих рядках я не бачу, — після чого підвівся і повів гостей до виходу, потім раптом круто повернувся до Цзя Чженя:

— Будиночки й двори споруджено, столи та стільці розставлено — це добре, а от чи готові запони, фіранки й старовинні прикраси?

— Останніми днями нам привезли багато меблів і всіляких прикрас, — відповів Цзя Чжень, — і все це буде незабаром розставлено й розвішано. Щоправда, я чув учора від брата Цзя Ляня, що ще не всі запони та фіранки готові, тільки половина. Адже їх замовили після того, як почалося будівництво й було складено плани та розрахунки.

Цзя Чжен зрозумів, що прикрасами Цзя Чжень не відає, і розпорядився покликати Цзя Ляня. Той негайно з’явився.

— Скажи-но мені, скільки має бути всього запон, фіранок, чохлів та інших таких речей, скільки в наявності й скількох бракує?

Цзя Лянь витяг із-за халяви чобота список, пробіг очима й доповів:

— Великих і малих запон із шовку, витканого драконами, із шовку, вишитого квітами, з кеси[155] — сто двадцять штук; у наявності вісімдесят, бракує сорока. Фіранок малих — двісті штук; у наявності всі двісті завіс із червоної вовни, сто — із плямистого бамбука сянфей[156], сто — з бамбука, переплетеного золотим шнуром і вкритого червоним лаком, сто чорних бамбукових фіранок, двісті фіранок, обшитих різнобарвною бахромою; поки в наявності половина кожного найменування, інші будуть готові під кінець осені, не пізніше. Чохли для стільців і табуреток, скатертини, покривала для ліжок — по тисячі двісті штук кожного виробу, — у наявності все.

Поки Цзя Лянь доповідав, усі продовжували рух і зненацька наткнулися на зелену гірку, а коли обігнули її, побачили покриту рисовою соломою глинобитну стіну, із-за якої звішувалися гілки абрикоса з яскравими квітами. За стіною — будиночки з очеретяними дахами, точнісінько як у селі, шовковичні дерева; берести, чагарники, що утворили суцільну зелену огорожу. Поруч, на схилі пагорба — колодязь із журавлем, корбою й іншими пристосуваннями для піднімання води; далі — квадратики рисових полів, городи, квітники.

— Це місце наводить на глибокі роздуми, — зауважив Цзя Чжен. — Витвір людських рук, воно все-таки тішить око, хвилює душу, викликає тугу за селом і сільською природою. Давайте відпочинемо трохи!

Сказавши так, Цзя Чжен раптом помітив біля воріт, біля краю дороги, камінь, начебто навмисно створений для напису.

— Як красиво! Просто чудово! — вигукували гості. — І добре, що не висить тут дошка з написом, інакше не виникало б відчуття простої сільської садиби! А от