Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

«Ти знаєш, я скрізь, скрізь бачу табличку: „Увага! Небезпечно для життя!“» (Про своє становище після першого поєднання);

«А навіщо мені було знати його (Борисове прізвище.— Авт.) відразу, адже ми стільки мали розповісти важливіших речей, а йому я сказала, що моє справжнє прізвище не Пфайфер, а Груйтен» (Лені до Маргрет про розмову з Борисом) ;

«топчуться на місці» (про американців);

«Адже це всього вісімдесят-дев'яносто кілометрів, чого ж воно так довго тягнеться?» (Див. вище);

«Ну чого вони вдень не прилітають, коли вони вже вдень прилетять, і чого ті американці не наступають, чого вони топчуться, це ж так недалеко!» (Про бомбардування та наступ американців, занадто повільний для Лені);

«місяць розкоші» (про жовтень 1944 року, коли було багато денних нальотів, що давали Лені змогу поєднатися з Борисом);

«Це я маю дякувати Рахелі й матері божій, вони обидві не забули, як я їх шаную» (про місяць розкоші);

«Обидва поети, коли хочеш знати, обидва поети» (про Бориса й Єргарда);

«Нарешті, нарешті! Як же довго вони повзли сюди!» (Знову про наступ американців);

«Про це (тобто поєднання) годі було й думати» (Лені завагітніла).

 Авт. залюбки поминув би один епізод у житті Лені, про який йому вже натякали деякі свідки: її короткочасну політичну діяльність після сорок п'ятого року. Не те щоб йому забракло уяви: він тільки не дуже вірить у це. Чи, може, все ж таки треба вірити, коли є вірогідні свідчення? То поминути той епізод чи не поминути? Як бачимо, перед авт. дуже гостро постала тема вибору, така популярна серед фахівців і профанів. Що Лені цікавиться політикою, засвідчують Ганс і Грета Гельцени, які не одну годину просиділи з нею біля телевізора, і засвідчують у такий спосіб, що ні юрист, ані репортер не мали б ніякої підстави висловити їм недовіру. Лені найдужче любить (Гельцени, що майже два роки разом з нею дивляться передачі по її чорно-білому телевізору, рішуче підтверджують це) «спостерігати обличчя тих, що розводяться про політику» (одна з дуже небагатьох прямих цитат із Лені!). Її висловлювань на адресу Барцеля, Кізінгера, Штрауса авт. не може навести — це йому надто дорого коштувало б. З цими особами становище таке саме, як із високопоставленим добродієм. Він — авт.— міг би, звичайно, послатися тут на свій репортерський обов'язок і процитувати слова Лені, але тоді їй довелося б стати перед судом, узяти на себе тягар доказів, і хоч він певний, що Лені не підвела б ані його, ані Гельценів, та все ж воліє не цитувати її, а обмежитись тільки натяками. Причина проста: йому не хотілося б бачити Лені перед судом. Він уважає, що Лені й без того має досить клопоту: її єдиний, улюблений син сидить у в'язниці; останнім часом з'явилася небезпека, що в неї заберуть навіть піаніно; її мучить непевність, страх, чи вона, бува, «не завагітніла від турка» (Ганс Г. зі слів Лені), з чого випливає одна біологічна деталь: у неї ще й досі не припинилося місячне; їй погрожують газовою камерою, хоч ніхто не знає, чи цю погрозу можна здійснити,— її висловив один колишній службовець, а тепер пенсіонер, що живе у сусідстві й що робив кілька марних спроб зійтися з Лені (брутальне чіпляння в темному під'їзді, обмацування в булочній, ексгібіціоністський акт у тому ж таки темному під'їзді), які можна довести; вона опинилася в непрохідних джунглях, де на неї з усіх боків чигають описувачі майна, нещадні й трохи поблажливіші,— з тих джунглів вона «не видобулася б і з допомогою мачете» (Лотта Г.). То невже їй треба виголошувати ще й перед судом свої вбивчі, на диво точні, чудові (з літературного погляду) характеристики Барцеля, Кізінгера і Штрауса? На це питання може бути тільки одна відповідь: ні, ні і ще раз ні.

Ну, а тепер скажемо навпростець: так, Лені «брала участь у заходах» Комуністичної партії Німеччини (Лотта Г., Маргрет, Гойзер-старший, М. в. Д. і один колишній діяч цієї партії — всі тими самими словами!). Відомо, що на афішах часто пишуть: «за участю...» — здебільшого в таких випадках називають авторитети, здатні привабити публіку, які насправді ніколи не виступають; у них, як правило, навіть не питають згоди. Невже Лені вважали за авторитетну постать, здатну привабити публіку? Мабуть, вважали, хоч і помилково. Той колишній партійний діяч, симпатичний — принаймні на думку авт.— чоловік років п'ятдесяти п'яти, що успішно торгує у газетному кіоску в дуже вигідному місці, в діловому кварталі, справляє враження розчарованого, щоб не сказати озлобленого. Сам себе він зве «людиною шістдесят восьмого». На прохання авт. пояснити, що означає це слово, він коротко відповів: «Ну, від шістдесят восьмого я вже не в партії. З мене годі». Наведене далі в цілому вигляді свідчення цього очевидця — він воліє лишитися анонімом, так само, як і високопоставлений добродій,— одержано уривками, бо весь час перебивали покупці. Таким чином авт. мав нагоду познайомитися з безкомпромісною торговельною політикою цього чоловіка: за якихось півгодини в нього щонайменше чотирнадцять або п'ятнадцять разів питали порнографічні видання, і щоразу він владно, хоч і не сердито, відповідав: «Тут таким не торгують». Навіть відносно невинну пресу — бульварні часописи, поважні й неповажні щоденні газети, а також ілюстровані тижневики напівсумнівного чи більш-менш сумнівного характеру — він, як здалося авт., вручав покупцям неохоче. На обережне зауваження авт., що через таку його перебірливість кіоск може виявитися нерентабельним, свідок рішуче заявив: «Як тільки я отримаю нарешті пенсію за старістю, то однаково закрию цю буду. Поки що я маю тільки невеличку пенсію як потерпілий від фашизму. І то,