Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Авт. ще якийсь час (години з півтори) просидів у Грунча, Що не виявив ані найменших ознак плаксивості і далі вже поринув у мовчанку, дуже приємну авт. В його «халупі» було досить затишно, на столі стояло пиво й кірш, і авт. міг робити те, чого йому на кладовищі Грунч не дозволяв — курити сигарети («адже сигаретку видно за кілометр»). А провівши авт. повз слизькі покидьки за хвіртку, він ще сказав якщо й не здушеним від сліз, то все ж дуже зворушеним голосом: «Треба зробити все, що тільки можна, аби визволити з халепи того Лева, сина Лені. Що там він зробив! Дурниця, та й годі. Він тільки хотів трохи поквитатися з тими плюгавцями Гойзерами за матір. То ж золото, не хлопець, як і мати його, й батько, і народився він, як-не-як, тут-таки, де я тепер живу, і три роки працював у мене, поки перейшов спершу до цвинтарної управи, а потім до відділу прибирання вулиць. Золотий хлопець і зовсім не такий мовчазний, як мати. Для нього треба щось зробити. Він же грався тут іще зовсім маленьким, коли Лені приходила ще до Пельцера, а потім до мене помагати в гарячий сезон. Якби було треба, я б його сховав тут, на тому самому кладовищі, де ховався його батько. Тут би його ніхто в світі не знайшов, а склепів та підвалів він же не боїться так, як я їх боюсь».

Авт. дуже щиро попрощався й пообіцяв — і збирається тієї обіцянки дотримати — приходити ще. Крім того, він пообіцяв, що «справить на кладовище» (Грунчів вислів) молодого Груйтена, коли тому пощастить утекти з ув'язнення. «І скажіть йому,— гукнув Грунч навздогін авт.,— що в мене він будь-коли знайде чашку кави, миску юшки й сигарету. Будь-коли!»

Зведімо тут нарешті докупи всі нечисленні безпосередні висловлювання Лені:

«ладна піти хоч і на вулицю» (аби врятувати від судових виконавців своє піаніно);

є «розумні істоти» (у світовому просторі);

«ризикований танчик» (з Г. Г.);

«аби її й поховали в ньому» (в халаті);

«розкинувшись і вся віддаючись», «відкрита», «брав», «віддавалась» (те, що сталось у вересі);

«Ну, коли ж ви дасте мені той хліб життя, га? Чого я маю стільки чекати?» (Висловлювання, за які її не допущено до першого причастя);

«І ось мені поклали на язик той безбарвний, тоненький, сухий шматочок, що не мав ніякого смаку,— і мені захотілось виплюнути його» (про перше причастя, коли її таки допущено);

«якого я любитиму, якому віддамся безоглядно», «хочу, щоб він мав радість від мене, а я від нього» (про її «судженого»);

Які «в того хлопця неделікатні руки» (перше побачення);

«щоб спокійно поплакати в темряві» (в кіно);

«такий милий, такий страшенно милий і такий добрий» (брат Генріх);

«боялась його, такий він страшенно освічений» (брат Генріх);

«просто вражена, який він неймовірно, безмежно ласкавий» (брат Генріх);

«непогано давав собі раду»; «збирач брухту» (батько після 1945 року);

«Вже тоді була для батька постійною спокусою — я не кажу спокусницею» (про Лотту Г.);

«тяжкі, дуже тяжкі» (про родинні зустрічі за чашкою кави з братом Генріхом);

«Наші поети так відважно чистили клозети» (після того як сама прочистила каналізацію у Маргрет, про Г. та Е.);

«Це» (повинно і може статись) «не в ліжку». «На природі, тільки на природі. Та постільна ідилія не для мене» (міркування в присутності Маргрет про акт, що його звичайно називають зляганням);

«для мене вмер ще за життя» (про свого чоловіка А. Пф., після того як він змусив її до названого вище акту);

«Зниділа вона там, зсохла з голоду, хоч я останнім часом щоразу приносила їй попоїсти, а як вона померла, то її просто закопали в саду, без нагробка й без нічого; я, коли прийшла востаннє, відчула, що її вже нема, а Шойкенс мені сказав: „Шкода праці вже, панночко, шкода праці — чи, може, з землі вигребете?“ Я тоді пішла до ігумені й стала допитуватися, де Рахель, але мені сказано, що вона виїхала, а як я спитала, куди, ігуменя наче злякалась і відповіла так: „Дитино моя, чи ви вже зовсім схибнулися?“» (Про смерть Рахелі);

«невимовно гидко» (про пригоду з А.);

(аж млість бере, коли гляне) «на оті купи новеньких грошей» (про свою службу в батьківській фірмі під час війни);

«помста» (гадка Лені про мотиви батькових махінацій з «мертвими душами»);

«саме в ту мить ота клята стрілянина розлящалась, аж страх» (хвилина Борисового освідчення);

«поєднання» (Лені до Маргрет про акт, що його звичайно називають не так делікатно);