Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Мій любий, якщо ви хочете здійснити свої плани і прислужитися Ільєусу, я не бачу для вас іншої можливості.

— Це так…

Біля дверей хтось сплеснув долонями, покоївка пішла, щоб відчинити. Характерна постать Доктора стала на порозі. Він вигукнув:

— Я заходив до вашої контори, щоб привітати зі щасливим поверненням. Не застав і ось з'явився сюди, аби таки привітати вас. — Його сорочка з накрохмаленою манишкою і стоячим коміром була мокра від поту.

Капітан поспішив оголосити:

— Як ви дивитесь на те, Докторе, щоб Мундіньйо Фалкан став нашим кандидатом на виборах?

Доктор підніс руки вгору.

— Яка разюча новина! Сенсація! — Він обернувся до експортера. — Якщо мої скромні послуги можуть виявитися корисними…

Капітан поглянув на Мундіньйо, немовби кажучи: «Бачите, я не збрехав? Кращі люди Ільєуса…»

— Але це поки що таємниця, Докторе.

Вони посідали. Капітан почав детально аналізувати роботу політичної машини краю і зв'язки між впливовими особами, зацікавленими у грі. Езекієл Прадо, наприклад, у якого є чимало друзів серед фазендейро, незадоволений Бастосами, оскільки ті не зробили його головою муніципальної ради…

Насіб засукав рукава сорочки і окинув поглядом відвідувачів у барі. Всі вони в цей час були переважно приїжджими, що прибули до міста ненадовго, а то й просто на базар. Було також кілька пасажирів з «Іти», — вони тримали курс у північні порти. Постійних відвідувачів ще не було. Він підкликав Віко Фіно і забрав у нього пляшку португальського коньяку.

— Де це бачено? — обурився Насіб і підійшов з офіціантом до буфету. — Подавати різним забродам справжній коньяк?.. — Він взяв іншу, зозні схожу пляшку, з такою самою етикеткою, в якій були змішані португальський і вітчизняний коньяки, — на цій суміші араб непогано заробляв.

— Але ж це для моряків, сеньйоре Насібе.

— Ну то й що? А в чому їхня перевага?

Справжній коньяк, вермут без домішків, нерозмішані портвейн і мадеру подавали лише постійним відвідувачам і друзям. Він ні на мить не міг залишити бар — офіціанти одразу починали робити все не так. Якщо за всім не стежити самому, то за якийсь час можна піти з торбами по світу. Насіб відімкнув касу. Сьогодні слід чекати чималої кількості відвідувачів, а значить, буде безліч різних розмов. Через від'їзд Філомени він зазнав не лише матеріальної шкоди і зморився, але й втратив душевний спокій, не зміг реагувати на велику кількість новин та належно в них розібратися, аби потім наодинці з друзями все проаналізувати. Новин безліч, а на думку Насіба, немає нічого приємнішого (хіба що окрім їжі та жінок), аніж обговорювати новини чи обмірковувати їх. Пліткарство — найвище мистецтво і найбільша насолода мешканців Ільєуса. Мистецтво, якому старі діви надали неймовірної довершеності. «Ось він, клубок отруйних гадюк», — казав Жоан Фулженсіо, побачивши їх біля церкви в годину благословення. Але хіба ж не в «Папеларіа Модело» Жоана Фулженсіо, де він чаклував серед книжок, зошитів, олівців і ручок, збиралися місцеві «таланти» з не менш гострими, аніж у старих дів, язиками? Тут, як і в портових барах, як і під час гри в покер, розпускали плітки і гомоніли про всяку всячину. Якось Ньо-Гало передали, що точаться розмови про його пригоди в будинках розпусти. Він відповів своїм гугнявим голосом:

— Братику, я не звертаю на це уваги. Я знаю, що говорять про мене і що говорять про інших. Але я зразковий патріот і намагаюсь постачати їх темами для подібних розмов.

Плітки були основною розвагою міста. Оскільки ж не всі були власниками ангельського характеру Ньо-Гало, то інколи в барах виникали бійки, ображені вимагали сатисфакції, вихоплювали із-за ременів револьвери. Таким чином, мистецтво плітки не було безпечним, бо загрожувало розплатою.

Того дня чимало тем підлягало обговоренню. Та на першому плані стояла проблема мілини — складна і важлива проблема, пов'язана з найрізноманітнішими подіями: з тим, що пароплав «Іта» сів на мілину, з тим, що незабаром прибуде інженер, з тим, яких заходів вживав Мундіньйо Фалкан («Чого він хоче?» — обурювався полковник Мануел дас Онсас), і, нарешті, з тим, що полковник Раміро Бастос був дуже роздратований. Вже одного цього питання вистачало цілком, аби захопити всіх. А як забути подружжя акторів — красуню блондиночку і жалюгідного принца з обличчям голодного пацюка? Делікатна і чарівна тема, яка дасть матеріал для кепкування Капітанові і Жоану Фулженсіо, для саркастичних зауважень Ньо-Гало і викличе громовитий регіт. Тоніко Бастос, звичайно, почне упадати за балериною, але цього разу його випередив Мундіньйо Фалкан. Зрозуміло, що не через любов до танців привіз її експортер, притягнувши ще й дивакуватого чоловіка; він, мабуть, і проїзд їхній оплатив. Знову ж таки, завтрашній бенкет автобусної компанії. От би довідатись, чому запросили такого-то і не запросили такого-то! А свіжі жіночки в кабаре, ніч з Різолетою…

Ньо-Гало зайшов до бару мимохідь. О такій порі він, як водиться, сидів у податковому бюро.

— Я наробив дурниць, коли, повернувшись додому після прибуття «Іти», ліг спати і проспав до цього часу. Налийте-но чого-небудь, пора йти на роботу.

Насіб, як завжди, подав йому суміш вермуту з кашасою.

— Ну, як кривляко, га? — Ньо-Гало усміхнувся. — Ви були вчора чудовим, арабе, просто чудовим. — Потім він констатував: — Вибір жінок у нас помітно кращає, в цьому немає жодного сумніву.

— Я ще не зустрічав такої вправної молодички… — Насіб пошепки розповів подробиці.