Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

«В уезде по некоторым волостям действуют только местные бандиты, которые мешают продработе, преследуют волмилицию».[682]

«В селе Москаленках Васютинской волости находится банда до 200 человек».[683]

«17 октября в с. Песчаное ворвалась банда, вооруженная бомбами, винтовками и револьверами, расклеивала воззвания и прокламации с призывом против жидов и к вооруженному восстанию против Советской власти… 19 октября в Ирклеев прибыла банда численностью до 30 человек, ограбила волисполком, телефонную станцию, обстреляла и разграбила милицию, захватила лошадь начальника района, 14 штемпелей… Настроение бедняков, кулаков, интеллигенции с. Песчаное контрреволюционное; советские учреждения не работают — мешают банды».[684]

«В Драбовской волости развивается бандитизм, прибыл агент Петлюры Беспощадный, проводящий митинги, организовывающий бандитские отряды… В Мойсенской волости бандитами разбиты волисполком и военком, работа приостановилась, (советские) служащие под угрозой бандитов отказываются работать».[685]

Вереміївський краєзнавець комуністичної орієнтації Олексій Бондар зазначав: «Нагірний (Савченко І.Г.) після смерті отамана Келеберди став одним з найбільших бандитів, командиром загону «щирих українців». Проводив він ту ж лінію, що і Келеберда, і, не дивлячись на умовляння жителів села (очевидно, комнезамівців. — Ред.) стати на сторону радвлади, продовжував боротись за вільну Україну. У своїй роботі був сміливим. Робив сміливі вилазки, не рахуючись зі своїм життям». Олексій Бондар називав Нагірного «запеклим націоналістом, який дорожив своєю сивою шапкою і синьою чумаркою та іншими націоналістичними клейнодами…»[686]

Затріщали морози, випав сніг, і повстанський рух знизив активність. Нагірний, як і інші отамани, вирішив на зиму розпустити загін. А тут якраз дійшли чутки про чергову «амністію». Нагірний використав її своєрідно. Він вирішив створити «свою» міліцію, яка б захистила селян від грабунку продзагонів і охороняла партизанів. З цією метою він відпускає частину повстанців, які нібито «розкаялися» і виказали бажання зі зброєю в руках стати на захист «соввласті». Сам же Савченко з ядром загону залишився зимувати на дніпровських островах, підтримуючи зв’язок із Холодним Яром.

Новосформований «летучий отряд по борьбе с бандитизмом» очолив «амністований» повстанець із загону Нагірного Микола Дібрівний (інколи пишуть Дубровний), який, зазначали згодом більшовики, «хотя и перешел на сторону соввласти, все-же не оставил своего прежнего гнусного дела — бандитизма». Перебуваючи на посаді командира червоного загону, Дібрівний підтримував тісний зв’язок з отаманом, передавав йому секретну інформацію, попереджав про наміри ЧК і міліції, зокрема й про плани ліквідації самого Нагірного.

Збереглася записка отамана до «червоного командира»: бачили, мовляв, як ви переправлялися через річку, але стріляти не стали, адже серед вас — чимало гарних хлопців.

Тим часом Нагірний знову з’являється на виклик Холодноярського повстанкому, зустрічається із заступником Гулого-Гуленка отаманом Герасимом Орлом-Нестеренком. Ознайомився з наказом Петлюри не проводити на власний розсуд активних виступів, а вести послідовну і обережну підготовчу роботу та чекати наказу про повстання.

Нагірний вертається на Лівобережжя і розбудовує підпільні структури. Нарешті приходить наказ про початок повстання. У розпорядження Савченка з Холодного Яру прибуває загін (200 козаків). З ними він здійснює успішний наліт на кінну сотню 5-го полку 5-ї червоної дивізії. Забирає 32 коней і зброю. Бере у полон 47 червоноармійців. Виконавши завдання, Нагірний переправляється через Дніпро і воює в околицях Холодного Яру.[687]

У травні 1921 року (орієнтовно 20–21 травня) його козаки порозвішували у селах листівки: «Наказую всім служащим Сов. — комуністичних установ на побережжі Чигиринщини негайно з дня оголошення цього наказу кинуть працю й надалі такої не проводить. За невиконання цього наказу усі служащі зазначених установ будуть караться вплоть до розстрілу. Керуючий Наддніпрянським партизанським загоном Нагірний. Земельний відділ і суд — працюйте. Отаман Нагірний».[688]

У другій половині червня 1921 року партизани перебували на дніпровських островах у районі Воронівки — Чигирина. Ворог виявив їх. Більшовицьке командування наказало 2-му батальйону 62-го полку завантажитись на бронеплав «Громкий» і «в кратчайший срок уничтожить банду Нагорного». Попереджені завчасно Дібрівним, партизани змінили місце табору. Довелося і «помполка 62 тов. Єґорову» отримати від начальства наганяй за те, що не впорався із завданням.

Невдовзі Нагірний знову перебрався до Холодного Яру. Про це свідчить більшовицьке звідомлення: «Чигиринский уезд. Банда Нагорного 7 июля появилась в районе Холодного Яра, где совершает налеты на ближайшие села, так — совершили налет на Грушевский сахарный завод, что в 7 верстах северо-восточнее местечка Каменки, забрано 12 пудов сахара, 150 пудов овса, 39 пудов ячменя…»[689]

У липні — серпні 1921 р. для Холодного Яру настали тяжкі часи: місцевість по вінця заповнили червоні частини, які взяли повстанців у лещата. Бій переходив у бій. Аби зберегти людей, Нагірний знову відпускає частину повстанців, щоб ті «амністувалися». Партизани поставили умову, щоб їм залишили зброю і прийняли під команду Дібрівного. Таким чином, «зміцнювалися» лави загону «по борьбе с бандитизмом» Миколи Дібрівного.

Під тиском ворога невеликий відділ Нагірного відходить на північ — «в район, ограниченный с северо-востока рекой Тясмин, с севера — железной дорогой из Черкасс на местечко Смела, с юга трактовой дорогой Каменка — Чигирин».[690]

12 серпня отаман вступає у бій із більшовицькими головорізами. Совєтське джерело стверджує, що партизанам було завдано «рішучої поразки». Зокрема, бюлетень таємно-інформаційного відділу СНК УССР № 99 сповіщав, що у бою вбито члена Окружного повстанського комітету Терехова-Терещука і захоплено в полон члена повстанкому Горбанюка, які перебували у загоні Савченка. Інше більшовицьке джерело свідчить, що Терехов діяв