Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

найнепримітнішим людям». — /16/ Але ж ті мистецтва не покликані плекати велич духу, вони не прагнуть злету, не гребують випадковим. Лише доброчесність підносить людину над усім, чим так дорожать смертні; лише вона, доброчесність, і надто не прагне того, що називають благом, і надто не боїться того, що йменують злом. Хелідон, один із улюблених розпусників Клеопатри, був власником казкового майна. А нещодавно Натал, людина не тільки з лукавим, а й брудним язиком (жінки очищувались його вустами) і сам був спадкоємцем багатьох, і багатьом залишив свій спадок. То якої ти думки? Чи гроші забруднили його, чи то, навпаки, вони взялись брудом од нього? Потрапляють же ті гроші в руки якоїсь людини, як денарій — у відхідок. /17/ Доброчесність, кажу, стоїть над тією марнотою. Ціна їй — власна її вартість. Вона не вважатиме благом те, що може будь-кому перепасти. А от щодо мистецтва лікування чи керування судном, то вони не забороняють ні собі, ні своїм прихильникам захоплюватися такими речами. Хто не є доброчесною людиною, той все ж може бути лікарем, може бути граматиком, далебі, не гіршим, аніж кухарем. Кому вдалося здобути не просто абияку річ, того й не назвеш абиякою людиною: хто чим володіє, таким неодмінно й сам він є. /18/ Скарбничка коштує стільки, скільки в собі вміщає; радше так: вона — безкоштовний додаток до того, що вміщає. Хто повному гаманцеві ставив би вищу ціну, ніж та, що дорівнює кількості складених у ньому грошей? Так само з заможними власниками: вони додатки, добавки до своїх маєтностей. Що ж усе-таки робить мудреця великим? Велич духу. Тож не відхилимось од правди, повторивши: «Що може випасти на долю найнікчемнішої людини, те не може бути благом». /19/ Так само ніколи не назву благом нечутливості до болю: нею наділені цикада, блоха. Не вважатиму благом також спокій та відсутність турбот: хіба є спокійніший від хробака?

Запитаєш мене, що робить людину мудрою? Те саме, що бога — богом. Мусиш визнати за мудрецем щось божественне, небесне, величаве. Благо не будь-кому йде до рук, не будь-кому дозволить бути своїм власником. /20/ Глянь,

Чим догодить нам те а чи те, у чому — відмовить.

Тут ось — збіжжя, а там — лоза виноградна буйніша;

Тут плодоносять сади, а деінде (й сіять не треба) —

Трави. Не бачиш хіба, що Тмол шафран постачає,

Індія — кістку слона, сабеї розніжені — ладан,

Грізне залізо — голий халіб…[305]

/21/ Все це поділено між різними краями, аби смертні неминуче вступали в торгові зносини, аби мали взаємну потребу у чомусь. Так і найвище благо має свою оселю; воно ж народжується не там, де слонова кістка, не там, де залізо. Ти цікавишся, де його властиве місце? В душі! Але й вона, поки не стане чистою, непорочною, — не прийме божества!

/22/ «Благо не народжується із зла. Багатства ж народжуються із захланності. Отже, багатства не можуть бути благом». Нам закидають, що це неправда, начебто благо не народжується із зла, адже і святотатство, й крадіжки не раз стають джерелом збагачення. Мовляв, святотатство й крадіжки, хоч і є злом, але тільки тому, що з них виникає більше зла, ніж добра: приносять користь, але вона пов’язана із страхом, тривогою, стражданнями — як душевними, так і тілесними. /23/ Хто так міркує, той мусить визнати, що святотатство, оскільки веде з собою багато зла, є злом, але водночас, хай і частково, — добром, адже й добро якесь від нього буває. Та чи може бути щось потворнішого, ніж такий висновок? А втім, ми переконалися, що святотатство, крадіжки, перелюб нині вважаються благом. Не один же, вкравши, навіть не почервоніє, а перелюбом ще й похваляється! За дрібне святотатство карають, а за велике вшановують тріумфом. /24/ Зваж і на те, що святотатство, якщо воно принаймні почасти є добром, благом, то його доведеться визнати не тільки почесним, а й правильним вчинком, бо так ми, власне, чинимо. Але ж ніхто із смертних навіть думки схожої не допустить! Отже, благо не може народитись із зла. Бо коли б і справді, як ви кажете, святотатство було злом лише тому, що веде з собою чимало зла, то досить було б увільнити святотатця від кари, запевнити йому безпеку — і вже він став би повним благодійником. Але ж найбільша покара за злочини — в них самих. /25/ Помиляєшся, кажу, якщо пов’язуєш ту кару з катуванням, із в’язницею: злочини караються негайно, тільки-но здійснені, й навіть коли здійснюються. Благо, отже, не народжується від зла, як фіга — від оливи. Плоди не можуть бути іншими, ніж насіння. Благо не може виродитися. Як із ганебного не народжується чесне, так само із зла не виникає благо. Бо чеснота і благо — одне й те саме.

/26/ Дехто з наших відповідає тут у такий спосіб: «Припустимо, що гроші, звідкіля б не були взяті, — благо. Навіть коли б ти роздобув їх святотатством, самі вони до святотатства непричетні. Розумій це так: в однім і тім же горщику — і золото, й змія; якщо виймеш із горщика золото, то, хоч у ньому змія, все ж я не скажу, що горщик дає золото саме тому, що в ньому змія, але скажу, що дає золото попри те, що в ньому змія. Так само й святотатство приносить користь не тому, що святотатство — ганебна й злочинна річ, а тому, що воно містить у собі й користь. Як у тому горщику злом є змія, а не золото, що сусідить із змією, так і в святотатстві злом є сам злочин, а не зиск». — /27/ Я з тим не згідний, бо в одному й іншому випадку йдеться про цілком різні речі. У першому випадку я можу взяти золото без змії, у другому ж випадку зиску без святотатства ніяк не зможу домогтися: цей зиск не побіч святотатства — він змішаний з ним.

/28/ «Чого не можемо здобути, не наражаючись на різні біди, того не можемо назвати благом. Бажаючи домогтись багатства, наражаємось на безліч бід. Отже, багатство не можна назвати благом». — Нам закидають: «Ваше міркування містить у собі дві різні думки. Перша: прагнучи домогтись багатств, потрапляємо у безліч бід. Але ж не менше бід чигає на нас і тоді,