Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

— Бувають і гірші дні на роботі,— сказав Барклей, який уже наполовину доїв свою порцію. Спіймавши погляд Робін, він з повним ротом їжі додав: — Жінка хоче, щоб до пів на восьму я вже вертався домів.

— Гаразд, Робін,— сказав Страйк, обережно сідаючи на стілець, який приніс зі свого кабінету,— давай послухаємо, що Джиммі та Флік кажуть одне одному, коли думають, що ніхто не чує.

Він розгорнув записник і дістав ручку з горнятка на її столі, залишивши ліву руку вільною, щоб нагрібати нею сингапурську локшину. Енергійно жуючи, Барклей з цікавістю нахилився вперед. Робін поклала мобільний на стіл екраном догори і натиснула «пуск».

Якусь мить чути було лише кроки — то Робін виходила з вікканської крамниці, вирушаючи на пошуки їжі.

«Я думав, ти тут сама»,— почувся голос Джиммі, негучний, але чіткий.

« Вона на випробувальному терміні,— відповіла Флік.— А де Сем?»

«Домовився пізніше зустрітися з ним у тебе. Так, де твоя сумка?»

«Джиммі, я не...»

«Може, ти помилково поклала його до себе».

Знову кроки, скрегіт по дереву, шурхіт шкіри, дзвін, стукіт, шелест.

«Це тупо провал».

«Та не брала я його, скільки разів казати? І ти не маєш права копирсатися у моїй...»

«Це дуже серйозно. Він був у мене в гаманці. Де він подівся?»

«Десь загубив, хіба не міг?»

«Або хтось його поцупив».

«Нащо мені його цупити?»

« Підстрахуватися ».

«Та це просто...»

«Але якщо ти так вирішила, то не забувай: це ти вкрала, тож провина ляже й на тебе, а не лише на мене. Ти навіть більше винна».

«Я туди, власне, пішла лише заради тебе, Джиммі!»

«Отаке ти співатимеш? А тебе ніхто не силував. Згадай, ти сама це все почала».

«Так, а тепер жалкую!»

«Пізно жалкувати. Я хочу повернути папірець, і тобі теж варто цього хотіти. Він доводить, що ми мали туди доступ».

«Тобто це доводить зв’язок між ним і Вілл... ай!»

«Та ну, то було не боляче! Ти применшуєш біль жінок, яким дійсно дістається, коли граєш жертву. Я зараз не жартую. Якщо ти його взяла...»

«Не смій погрожувати...»

«А що ти зробиш, побіжиш до мамки й татка? Як воно їм буде, коли взнають, які справи крутить їхня дівчинка?»

Швидке дихання Флік перетворилося на схлипування.

«Ти вкрала в нього гроші, та й по тому»,— сказав Джиммі.

«Ти тоді думав, що то жарт, казав, що він це заслужив...»

«У суді так скажеш, побачиш, що буде. Якщо спробуєш себе врятувати, а мене скинути під автобус, я без проблем скажу поліцаям, що ти сама в цьому замішана від початку. Тож якщо той папірець з’явиться десь, де я б не хотів його бачити...»

«В мене його немає, я не знаю, де він!»

«...то я тебе попередив. Давай сюди ключ від дверей».

«Що? Нащо?»

«Бо я іду до тої богадільні, яку ти звеш своєю хатою, і все там обшукаю разом із Семом».

«Без мене ти туди не підеш...»

«А чого? У тебе там черговий індус із похмілля спить?»

«Я ніколи...»

«Та мені байдуже,— сказав Джиммі.— Дрюкайся хоч з чортом лисим. Давай ключа. Давай сюди».

Знову кроки; дзвін ключів. Кроки Джиммі, який пішов геть, а тоді водограй ридань. Робін натиснула на паузу.

— Вона плакала, поки не повернулася власниця,— сказала Робін,— а трохи пізніше прийшла я, і далі вона майже не розмовляла. Я спробувала піти з нею на метро, але вона мене не взяла. Сподіваюся, завтра буде в більш говіркому настрої.

— Отже, ви з Джиммі обшукали її квартиру? — спитав Страйк у Барклея.

— Авжеж. Книжки, шухляди, під матрац зазирали. Ніц нема.

— І що саме ви шукали?

— «Папірець, рукописний, з іменем Біллі», так він описав. «Носив у гаманці, а він пропав». Клявся, то щось пов’язане з наркотою. Має мене за дурбецало, яке в будь-що повірить.

Страйк відклав ручку, з’їв велику порцію локшини і сказав:

— Ну, не знаю як ви двоє, а мені одразу кинулося оце «Він доводить, що ми мали туди доступ».

— Гадаю, я про це дещо знаю,— мовила Робін, яка доти успішно приховувала збудження на думку про те, що зараз розповість.— Я сьогодні дізналася, що Флік трохи говорить польською і що вона крала гроші з попереднього місця роботи. Що як...

— «Я оце там прибираю»,— раптом сказав Страйк.— Вона гак сказала Джиммі на марші, коли я за ними стежив! «Я оце там прибираю, і це так бридко»... Чорт забирай, ти гадаєш, що вона...

— Чизвеллова прибиральниця-полячка,— сказала Робін, не дозволяючи украсти в себе мить слави.— Так, саме такої я думки.

Барклей і далі нагрібав їжу собі до рота, але погляд у нього був здивований, як годиться.

— Якщо це правда, то це просто все змінює,— сказав Страйк.— Вона мала доступ до будинку, могла там усе рознюхати, занести всередину що завгодно...

— Як вона дізналася, що Чизвелл шукає прибиральницю? — спитав Барклей.

— Мабуть, побачила оголошення в кіоску.

— Надто далеко. Вона живе у Гекні.

— Може, Джиммі побачив, коли заходив на Ебері-стріт по свої гроші за шантаж,— припустила Робін, але Страйк насупився.

— Тоді в нас із початку стає кінець. Якщо вона дізналася про негідний учинок Чизвелла, коли працювала в нього прибиральницею, то по гроші Джиммі ходив уже після того.

— Добре, Джиммі їй нічого не казав. Може, вони побачили оголошення про прибиральницю, коли шукали взагалі будь-який компромат на Чизвелла.

— Щоб написати викривальну статтю на сайті Справжньої соціалістичної партії? — мовив Барклей.— Четверо чи п’ятеро людей прочитало б.

Страйк потішено пирхнув.

— Головне,— сказав він,— це отой клапоть паперу, через який так переймається Джиммі.

Барклей підчепив останню тюфтельку на виделку і закинув до рота.

— Флік узяла,— сказав він, жуючи,— гарантую.

— Чому ти такий упевнений? — спитала Робін.

— Вона хоче мати щось на нього,— пояснив Барклей, встаючи віднести порожню тарілку в раковину.— Джиммі тримає Флік при собі лише тому, що вона забагато знає. Казав мені позавчора, що спекався б її, коли б тіко міг. Я спитав, чого не кине. Він не відповів.

— Може, вона той папірець знищила, якщо то такий компромат? — мовила Робін.

— Не думаю,— сказав Страйк.— Вона