Читати книгу - "Українська міфологія"

Сильний «знахур» зазвичай знаходив завитку сам, без підказки. Колоритну розповідь про таку ситуацію зафіксовано на Любешівщині: «Розказували, колися знахорі були та й зáкрути в жити робили. Закрути робили. А один хлопець корови пасе. Пасе корови… привезли одногó знахора… привезли: «Іди найди… ну, скруту з того…» І ни найшов. А хлопець корови пасе. Каже: «І цьой не нáйде». А хлопець пошов і найшов. Була зáкрута, ше й в закрути сидів вуж. Так знахорі робили. Се багато у Борках було знахорів, і робили один одному. То корова здохне, то віл іздохне, то тоє, то коняка. Були такиї. Угу. Ту зáкруту — берут осикового кíя і б’ют. Збівают єї, всиковим прутом, і десь пáлять».[1992]

Розповідь із Любешівщини цікава ще й тим, що в закруті був нав’язаний вуж. Сьогодні такі відомості майже не трапляються. Водночас за матеріалами В. Даля, колись «знахурі» зав’язували у вузол попіл із печі того ж таки господаря, під закрутку клали також сіль, землю з кладовища, яєчну шкаралупу, розпарені хлібні зерна, вуглини.[1993]

Не обов’язково завитки нав’язували відьми. Вони могли утворюватися й унаслідок дії вихору, а то ж «лихе крутить». Наприклад, коли в с. Видерта на Камінь-Каширщині вихором скотило льон, то ніхто з колгоспників не наважився його брати: усі боялися — і бригадир змушений був цей закручений льон підпалити. Варто наголосити, що йдеться про часи, коли за псування державної власності можна було отримати значний термін ув’язнення.

Поліщуки неодноразово зазначали, що окремі люди свідомо користувалися беззастережним страхом перед завитками. Показовою в цьому ракурсі є така розповідь: «[Жив дядько у сусідньому селі, і мав дітей багато]. А треба ж дітей годовати. То він шо робіт? Пуйде там до когось, да візьме зав’яже [завитку]. Вон нічо не знає, але зав’яже. Ну а вже ж вон — вже знахур — відробляє… «Іди но там, Степане, бо мені завíвку зробіли, зáвітку, до одробі ж єє». Он уже ходіть туда. Ходіть да каже: «Так зробілі, шо не можна подойти туда. На смерть зробіли. Не мона, — ка’, — подойти. Подожди. Я одроблю тобє, подожди токо». Ходить он кругом єї, й так рукамі махає, ходить, ходить, ходить, ка’: «Насилу здавса (той нібито «знахур», що нав’язав — В. Г.). Одробів»… А вон сам їє нав’язав!»[1994]

Шкодили відьми збіжжю й без нав’язування завиток: «Казала жінка, шо вони з сестров ранéнько встали, вдосвіта, бо хотіли піти до Далешева на відпуст. Але мали ше худобу попасти. І я, каже, жену коні, а сестра моя — худобу. Каже, я їду на кони, а коні зачє´ли форкати, лишень форк, форк, форк. Я, каже, шось гей напудила сі. Я, каже, дóв’ю сі, а борознов іде жінка. Гола. Лиш на однім ґудзіку защеплене, а се все голе. І так, каже, руками по тім… по тім колоссю руками водит. Сі, каже, коні як поривають сі, а сестра бýком б’є худобу, бо худоба не будé так бігти, як коні. Повтікали, каже, напудили сі, а відти женем, та й на ті борозні, де вони виділи ту жінку, шо вона так руками махала, ми, каже, дивим сі, а вона як махнула руков, так колоссі все на долині. То се таке я чула. Відьма. Шо чисто гола, лише блюзка на їднім ґудзіку защеплéна».[1995]

Робили відьми й інші прикрощі. Зокрема, могли попсувати льон: «Говорилі, шчо вєдьма льон на Купайла праде. Она єго растягіває і дєлає ніткі, скручіває. «Вот вєдьма уплєлася і сплýтала льон у нíткі». Ілі же на такой празнік, на Рожество, на Крешченьє надо прікривати той льон. Як не поховаєш, то вєдьма зблутає ніткі».[1996]

Також відбирали в людей пряжу на свої веретена:

— «Вот они [жінки] як прадýть, і буде [серед них] яка вєдьма, то бач: оні будуть пря´сти, і та вєдьма буде прясти — то тей [відьмі] буде на вєретена багато ітти ніток, а ў тих буде маленько. Буде мучитися, старатись, прясти — а ў ій все веретéна голиє, крохи іма».[1997]

— «О, ў суботу не снують, бо відьми пражу беруть [відбирають спрядену нитку]. Так стариє казалі».[1998]

У подобі свині відьми перекидали гній із чужого поля на своє: «В нас в Ворокомлі було два брáти. Помер батько, померла мати. Той оженився, той вженився. Той себі жинку взєв, той взєв жинку. І він того… вженилися… Той сіє жито, той сіє себі, — того родит, того не родит. Той гній возит, і той возит, — в тогó картофлі є, в того нема. Ага, шо таке? А той каже: «Є шось ішов і, — каже, — ноччу якась свиня каля твого гною була. Йди-но застережи». Він пушов, той брат бідний, а той багатий не йшов. А то того брата богатого була жинка. А вона… вона сама пред’явилася. Каже: «В нас буде родити, а в йогó не буде родити». — «А чого?» — «Бо є, ка’, на Всенóчну піду, гною возьму в зуби і перекину на своє, і в нас буде, а в йогó не буде». — «Ой, — каже, — не йди…» Ну, а той брат пошов, сів, нич сидів. Аж вона — така велика свинє — приходит і той гній — хлоп-хлоп — перекидає на своє поле. А він узєв гнойові вилкó і єї сколов, і всьо — їй не вродило, а їму вродило. Отак. А та жінка кров’ю зийшла».[1999]

Також відьми можуть вибити збіжжя градом, підкинути зачарований предмет (зазвичай яйце або буханець хліба) і спричинити в хаті сварки, хвороби й навіть смерть. Часто вірять, що відьми насилають на обійстя жаб, щурів, на поле — горобців: «Були такі волошебніки, шо корові робили, шо молока не дає. А то крис нашле, горобців насилали, шо вам пооб’їдають все. Шукали такого, шо одмовляє».[2000]

Очевидним є зв’язок відьом із дощем. У різних етнографічних районах України явище, коли водночас падає дощ і світить сонце, нерідко характеризують так — «відьма масло б’є» («відьма масло колотить»). За віруваннями, відьми нібито здатні викрадати дощові хмари й росу. Вони перетворюють хмари на жаб і ховають їх у глеках.[2001] Також чаклунки нібито затикали клоччям або ганчір’ям підземні животоки, щоб висихали криниці, міліли озера й річки. Відтак, коли надходила довготривала засуха, люди збиралися «купати відьму»: запідозрену особу відводили до води й кидали в глибоке місце — якщо вона