Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Рогоїдка? — спитав той, нахилившись і уважно вивчаючи руде волосся Шаллан. — У воринський сукні? Скелю трафить шляк!

Звівши брову, Тин глянула на дівчину.

«Я придушу цю жінку!» — подумала та, глибоко зітхаючи.

— Хіба сей стрій, — промовила Шаллан, жестом указуючи на сукню, — далебі не гідний принцеси? Мені він файний. Тож шануйся!

На щастя, барва, яка залила її обличчя, пасувала рогоїдці: адже то був темпераментний народ.

Тин кивнула їй — на позір схвально.

— Перепрошую, — мовив чоловік, хоча, здавалося, він був не надто схильний вибачатися.

Як же це так, щоб темноокий — і їздив на такій цінній тварині? Тим часом один із його товаришів роздивлявся караван у підзорну трубу. Він також мав темні очі, але в сідлі тримався начебто впевненіше.

— Сім фургонів, Келе, — сказав той, що з оптикою. — Під надійною охороною.

Той, кого назвали Келом, кивнув.

— Мене послали пильнувати, чи не видно розбійників, — пояснив він, звернувшись до Тин. — Із вашим караваном усе було добре?

— Три тижні тому ми наткнулися на якихось бандитів, — відповіла жінка, вказуючи великим пальцем собі за плече. — А вам що до того?

— Ми представляємо короля, — сказав чоловік, — і входимо до особистої охорони Далінара Холіна.

«От буря забирай!» Вийде незручно.

— Ясновельможний Холін, — повів далі Кел, — вивчає можливість узяття під контроль прилеглої до Розколотих рівнин території. Якщо на вас справді напали, то я хотів би дізнатися всі подробиці.

— Якщо на нас справді напали? — перепитала Шаллан. — Ти волиш ся вагати в нашому слові?

— Ні…

— Я ся зобидила! — заявила вона, схрестивши руки на грудях.

— Вам ліпше думати, що кажете, — порадила Тин воякам. — Її Високість не любить, коли її ображають.

— Мене це не дивує, — відказав їй Кел. — А де на вас напали? І якими силами? Ви дали розбійникам відсіч?

Доки Тин повідомляла подробиці, Шаллан отримала змогу поміркувати. Якщо каузаль переросте у шлюб, Далінар Холін — її майбутній свекор. Залишалося сподіватися, що ця четвірка солдатів їй більше ніде не трапиться.

«Тин, я тебе таки придушу…»

Командир вислухав подробиці нападу зі стоїчним виразом на обличчі. Він здавався не надто приємним суб’єктом.

— Мені шкода чути, яких втрат ви зазнали, — сказав до них Кел. — Зате звідси до Розколотих рівнин — усього півтора дні переходу. Тож решта шляху має стати безпечною.

— Дай-но ся поцікавити, — промовила Шаллан. — Сі животини — се коні? Але ж ти темноокий. Сей… Холін… аж так тобі довіря?

— Я виконую свій обов’язок, — відказав Кел, уважно придивляючись до неї. — А де решта ваших одноплемінців? Цей караван справляє враження суто воринського. А ще ви трішечки хирлява як на рогоїдку.

— Ти неповажливо відгукуєшся про вагу принцеси?! — не повірила власним вухам ошелешена Тин.

Буря забирай! Оце акторка. Від її репліки аж спрени страху показалися.

Що ж, робити нічого: треба ламати комедію до кінця.

— Я ся зобидила! — здійняла крик Шаллан.

— Ти знову образив Її Високість!

— Ущент ся зобидила!

— Тобі ліпше перепросити.

— Не перепросити, а мешти! — заявила Шаллан.

Кел відкинувся в сідлі і переводив погляд з одної на другу, силкуючись збагнути, що вони торочать.

— Мешти? — перепитав він. — У сенсі чоботи?

— Так, — підтвердила Шаллан. — Мені вони ся подобають. Тож перепрошуй мештами.

— Ви… хочете мої чоботи?

— Ти що, не чув Її Високості? — спитала Тин, схрестивши руки на грудях. — У війську цього вашого Далінара Холіна всі вояки такі неповажливі?

— Поважливість поважливістю, а чобіт я їй не дам, — уперся Кел.

— Ти безстидник! — заявила Шаллан, підступаючи ближче й тицяючи пальцем у командира. Прародителю бур, але й здоровенні ці коні! — Я розповім усім, із ким ся стріну! Приїду та й скажу: «Холін краде мешти й безчестить жінок!»

Кел пирснув сміхом:

— Безчестить…

— Так, — підтвердила Шаллан, а відтак кинула погляд на Тин. — Безчестить? Ні, не те слово… Нечестивець. Нечестивець! Він не чести́ть жінок! Ось що я ся збирала сказати.

Вояк спантеличено поглянув на товаришів. «Хай йому грець! — подумала Шаллан. — Я їх то смішу, то заплутую».

— Ет, байдуже, — махнула рукою «Її Високість». — Усі знатимуть, як ти ся з мне позбиткував. Знеславив і залишив голою в пустизні. Роздягнув і ся насміяв! Це образа для моїх Дому та клану. Всі ся дізнають, що Холін…

— Ой, годі, годі! — урвав її Кел і, нахилившись, став стягувати чоботи просто в сідлі. На п’ятці його шкарпетки зяяла дірка. — Буреклята дамочка, — пробурчав він.

На землю полетів спочатку перший чобіт, а потім і другий.

— Твої вибачення прийнято, — сказала Тин, піднімаючи взуття.

— Ще б пак, Геєна його все забирай! — буркнув командир. — Я доповім про напад на ваш караван, і, можливо, цю бурекляту дичавину патрулюватимуть. За мною, хлопці.

І він, розвернувшись, залишив жінок, не кажучи більше ні слова, — певне, побоюючись, що рогоїдка почне нову діатрибу.

Щойно їх стало не чути, Шаллан поглянула на чоботи і зайшлася неконтрольованим сміхом. Довкола неї вирували спрени радості, які нагадували блакитні листочки: з’являючись у дівчини коло ніг, вони спіраллю здіймалися догори, а далі вибухали салютом у неї над головою, наче під повівом вітру. Шаллан спостерігала за ними із широкою усмішкою. Ці спрени були дуже рідкісні.

— Ого, — всміхнулася й Тин. — А було таки весело — цього заперечувати не випадає.

— Я все одно тебе придушу, — сказала Шаллан. — Він знав, що ми ламаємо комедію. Це було чи не найгірше втілення рогоїдки за всю історію балаганних вистав.

— Насправді вийшло досить непогано, — заперечила жінка. — Зі словами ти трохи перестаралася, але вимова була бездоганна. Хоча мета полягала не в тім. — І вона простягла Шаллан надбані «мешти».

— А в чім? — запитала Шаллан, бредучи з тою назад до каравану. — Виставити мене дурепою?

— Почасти, — відказала Тин.

— Моє запитання було саркастичне.

— Тобі треба навчитися цьому мистецтву, — пояснила їй Тин. — У таких ситуаціях ти маєш почуватися природно. Видаючи себе за когось іншого, не можна бентежитися. Що безнадійніші обставини, то переконливіше треба грати свою роль. А єдиний спосіб поліпшити свої вміння — вправлятися, і то перед «публікою», яка цілком може впіймати тебе на гарячому.

— Гадаю, так, — погодилася дівчина.

— Ці чоботи завеликі для тебе, — зауважила Тин. — Хоча коли ти вимагала їх, видок у нього був такий, що залюбуєшся. «Не перепросити, а мешти!»

— Мені справді потрібні чоботи, — відказала Шаллан. — Набридло ходити по камінню босоніж або в пантофлях. Трішки підмостити — й будуть добрі. — Дівчина оглянула їх ближче. Хай там як, а чоботи були завеликі. — Ну, я їх принаймні приміряю. — Вона озирнулася. — Сподіваюся, що він без них обійдеться. А раптом на зворотному шляху на нього нападуть розбійники? Як же він битиметься без чобіт?

Тин закотила очі.

— Дитино, в нас іще буде розмова про цю твою чуйність…

— А що поганого в чуйності?

— Те, що ти готуєшся стати