Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Немов передчувала майже неминучу катастрофу.

Мікаель провів дві години в саду за будинком, проглядаючи апокрифи, але переконався лише в тому, що марнує час.

Зате йому в голову прийшла одна думка. Наскільки релігійною насправді була Харієт Ванґер? Цікавість до вивчення Біблії прокинулась у неї в останній рік перед зникненням. Вона підібрала кілька цитат до серії вбивств, а потім уважно прочитала не тільки Біблію, а й апокрифи і зацікавилася католицизмом.

А що, коли вона провела той самий пошук, що Мікаель Блумквіст і Лісбет Саландер зробили на тридцять сім років пізніше, — раптом її інтерес до цих текстів був викликаний більше пошуками вбивці, ніж релігійністю? Пастор Фальк дав зрозуміти, що вона (у його очах) швидше перебувала в пошуку, ніж була справжньою християнкою. Його роздуми перервав дзвінок Еріки.

— Я хочу тільки сказати, що ми з Ґреґером наступного тижня їдемо у відпустку. Мене не буде чотири тижні.

— Куди ви їдете?

— До Нью-Йорка. У Ґреґера там виставка, а потім ми збираємося поїхати на Кариби. Один Ґреґерів знайомий надає нам свій будинок на Антиґуа, і ми пробудемо там два тижні.

— Звучить дивовижно. Бажаю вам гарної поїздки. І привіт Ґреґерові.

— Я до пуття не відпочивала три роки. Нове число готове, і ми майже повністю зібрали наступне. Мені б, звичайно, хотілося залишити на місці редактора тебе, але Крістер обіцяв, що все зробить сам.

— Якщо йому буде потрібна допомога, він завжди може мені зателефонувати. Як справи з Янне Дальманом?

Вона трохи повагалася.

— Він теж іде у відпустку наступного тижня. На посаду відповідального секретаря я тимчасово посадила Хенрі. Вони з Крістером залишаться біля керма.

— Добре.

— Я не довіряю Дальманові. Але поводиться він нормально. Я повернуся сьомого серпня.

Близько сьомої години Мікаель зробив п’ять спроб додзвонитися до Сесілії Ванґер. Потім послав їй повідомлення з проханням зателефонувати йому, але відповіді не отримав.

Рішуче згорнувши книгу апокрифів, він надів тренувальний костюм, замкнув двері будинку і вирушив на щоденну пробіжку.

Він пробіг спершу вузькою доріжкою понад берегом, а потім звернув до лісу. З максимальною швидкістю він подолав зарості кущів та бурелом і дістався до Укріплення, геть вибившись із сили і з неймовірно прискореним пульсом. Він зупинився біля одного із старих дотів і протягом кількох хвилин робив розтяжки.

Раптом він почув різкий удар, і в сіру бетонну стіну за якісь сантиметри від його голови встрягла куля. Потім він відчув біль коло коренів волосся — осколки бетону глибоко вп’ялися в шкіру.

Мить здалася вічністю. Мікаель стояв як паралізований, не в силі зрозуміти, що сталося. Потім він сторчголов кинувся на дно траншеї і вдарився плечем об землю так сильно, що мало не покалічився. Другий постріл пролунав тієї самої миті, коли він упав. Куля влучила в бетонний фундамент, у тому місці, де він щойно стояв.

Мікаель звівся на ноги і огледівся. Він був десь посередині Укріплення. Праворуч і ліворуч розходилися вузькі, з метр завглибшки, зарослі проходи до траншей, що тяглися метрів на двісті п’ятдесят. Пригнувшись, він побіг через лабіринт у південному напрямі.

Раптом йому згадалися зимові навчання стрілецької школи в Кіруні, у пам’яті знову залунав незрівнянний голос капітана Адольфссона:

«Чорт забирай, Блумквісте, нахили довбешку, якщо не хочеш, щоб тобі відстрелили дупу».

Двадцять років по тому Мікаель як і раніше пам’ятав додаткові навчання, якими командував капітан Адольфссон.

Приблизно через шістдесят метрів Мікаель, з калатанням у серці, зупинився і відсапався. Він не чув нічого, окрім власного дихання.

«Людське око вловлює рух набагато швидше, ніж форми і фігури. Коли проводиш розвідку, рухайся повільно».

Мікаель обережно звівся навкарачки, так що зміг виглянути з-над краю траншеї. Сонце сяяло в очі і не давало розгледіти деталі, але ніякого руху він не помітив.

Знову нахиливши голову, Мікаель добіг до останньої траншеї.

«Не важить, наскільки добра у противника зброя. Якщо йому тебе не видно, він у тебе не поцілить. Стережися! Слідкуй за тим, щоб не опинятися на виду».

На око метрів триста відокремлювало його від межі господарства Естергорд. За сорок метрів од нього розрослися важкопрохідні зарості кущів. Проте щоб дістатися туди, йому треба було вилізти з траншеї і спуститися стрімким схилом, на якому його буде видно як на долоні. Але іншого шляху не було — за спиною в нього хлюпотіло море. Сівши навпочіпки, Мікаель задумався. Він раптом відчув біль у скроні і помітив, що рана дуже кровоточить, так що футболка вже вся просякла кров’ю. Шматочки кулі або осколки бетонного фундаменту залишили глибоку різану рану біля самих коренів волосся.

«Рани в ділянці скальпа кровоточать нескінченно», — подумав Мікаель і спробував знову зосередитися на своєму становищі.

Один постріл міг бути випадковим. Два постріли означали, що хтось навмисно намагався його вбити. Той, хто стріляв, цілком міг не піти, а перезарядити зброю і чекати, поки він висунеться.

Він спробував заспокоїтися і подумати тверезо. Треба було або вичікувати, або якось звідси вибиратися. Якщо противник не пішов, другий варіант абсолютно не підходить. Проте якщо він просто сидітиме і чекатиме, той зможе спокійно дійти до Укріплення, знайти його і розстріляти зблизька.

«Йому (або їй?) невідомо, пішов я праворуч чи ліворуч», — прикинув Мікаель свої шанси.

Рушниця, можливо, штуцер для полювання на лося. Ймовірно, з оптичним прицілом. Якщо той, хто стріляв, стежив за ним крізь лінзу, значить, у нього обмежений огляд.

«Якщо ти в скрутному становищі — бери ініціативу на себе».

Це краще, ніж чекати. Він висидів ще дві хвилини, дослухаючись до звуків, потім виліз із траншеї і як міг швидко скотився з крутояру.

Третій постріл пролунав, коли він був уже на півдорозі до чагарів, але куля пройшла на великій відстані від нього. Наступної миті Мікаель щодуху кинувся крізь завісу молодих пагонів і прокотився через море кропиви. Потім одразу ж зірвався на ноги і, пригнувшись, побіг геть від стрільця. Метрів через п’ятдесят він зупинився і прислухався. Десь між ним і укріпленнями хруснула гілка. Він безгучно припав до землі.

«Повзання за допомогою ковзання» було другим улюбленим висловом капітана Адольфссона. Мікаель подолав наступні сто п’ятдесят метрів поповзом, ховаючись у траві і кущах. Двічі він чув у чагарях раптове потріскування. Перший раз воно ніби лунало зовсім близько, можливо, метрів на двадцять правіше того місця, де він був. Мікаель лежав зовсім нерухомо. За хвилину він обережно підвів голову і огледівся, але нікого не побачив. Він довгенько пролежав не рухаючись, з