Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зарубіжний детектив 📚 - Українською

Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зарубіжний детектив" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 117
Перейти на сторінку:
Потім устав, прислухався і, виставивши перед себе руки, пішов углибину. Праворуч почувся слабкий звук. Я згадав, що в кишені була запальничка, і миттю запалив її. Одразу ж різкий низький голос наказав:

— Погасіть!

Я негайно погасив запальничку, бо впізнав голос Неша. Він узяв мене за руку і повів через двері в коридор. Тут не було вікон. Він засвітив лампу і подивився на мене скоріше з жалем, ніж зі злістю.

— І треба ж було вам нагодитися саме в цю мить, містере Бертон.

— Вибачте, але мені здалося, що тут хтось був, — пробурмотів я.

— Ви кого-небудь бачили?

Я повагався, а потім сказав:

— Не певен. Мені здалося, ніби хтось прослизнув крізь ворота, ото й тільки. Потім я чув шарудіння.

— Слушно, — кинув Неш. — Хтось ходив навколо будинку перед вами. Він чи вона — не розібрати, постояло під вікнами і, напевно, почувши вас, швидко зникло.

Я знову вибачився і спитав:

— А що вас привело сюди?

— Я твердо дотримуюся думки, що анонімниця не облишить писати листів. Вона цілком усвідомлює, що це небезпечно, але вже не може втриматися. Це як п'яниці випивка, а наркоману — наркотики.

Я кивнув головою.

— Тепер, бачте, я мушу знати, хто ця людина, яка хоче, щоб листи були по змозі такі самі, як і попередні. У неї є вирізані сторінки з книжки і є з чого виклеювати листи. А ось із конвертами складніше. Адресу вона воліє друкувати на тій самій машинці. Вона не ризикує послуговуватися іншою або я» писати од руки.

— Невже ви вірите, що вона продовжуватиме гру? — скептично зауважив я.

— Я цього певен і б'юсь об заклад на що хочете, вона прийде. Ці люди страшенно самовпевнені! І я дійшов висновку, що хто б то не був — доконче прийде зі смерком до інституту, щоб надрукувати адресу.

— Міс Гінч? — спитав я.

— Можливо.

— Хіба ви цього і досі не знаєте?

— На жаль, ні.

— Ну хоча б підозрюєте?

— Підозрюю. І людина ця вельми хитра, бо знає всі ходи у грі.

Я спробував уявити, яку павутину розпустив Неш: кожного листа, що його опускає у поштову скриньку або ж лишає деінде підозрювана людина, негайно перечитують. Рано чи пізно злочинець має помилитися.

Я втретє вибачився за свою запопадливість і небажану присутність.

— Тепер не вернеш, — сказав Неш по-філософському. — Наступного разу бажаю вам успіху.

Я вийшов надвір. Біля моєї машини хтось стояв. Неймовірно, але то була Мейган.

— Привіт! — сказала вона, як завжди. — Я так і подумала, що це ваша машина. А що ви тут робите?

— Правильніше було б спитати, що ви тут робите?

— Гуляю. Я люблю гуляти вночі. Ніхто тебе не спинить і не чіплятиметься з усякими дурницями. Я люблю дивитися на зорі, та й повітря вночі чистіше.

— Це все зрозуміло. Але, погодьтесь, тільки коти і відьми гуляють уночі. Вас же шукатимуть.

— Не шукатимуть. Їх не цікавить, де я і що роблю.

— Як ви себе почуваєте? — спитав я.

— Та ніби гаразд.

— Міс Холланд піклується про вас?

— Елсі як Елсі, кращою не стане.

— Сердито, але справедливо, — погодився я. — Стрибайте у машину, я відвезу вас додому.

Те, що Мейган. не цікавляться, було неправдою, бо коли ми під'їхали до їхнього будинку, Сіммінгтон стояв на ґанку, а побачивши машину, пішов назустріч.

— Привіт, Мейган з вами? — спитав він.

— Так, я привіз її.

— Не слід виходити з дому, нікого не попередивши, — сказав він сердито. — Міс Холланд дуже хвилювалася за тебе.

Мейган щось пробурмотіла і, прослизнувши повз Сіммінгтона, зникла у будинку. Сіммінгтон важко зітхнув.

— Доросла дівчина — такий клопіт, коли росте без матері. Боюсь, що їй уже пізно йти вчитися, — сказав він і, підозріливо глянувши на мене, додав: — Сподіваюсь, це ви брали її кататися?

Я вирішив не виводити його з цієї омани.

7

Вранці я не знаходив собі місця. Події минулого вечора не вкладалися в голові. Настав день щомісячного огляду в мого лікаря Маркуса Кента. Я вирішив їхати потягом. На превеликий мій подив, Джоанна вирішила залишитись у Лімстоку. Вона завжди радо їхала зі мною, і ми кілька днів проводили в Лондоні. А тепер не схотіла навіть на день і сказала, що в неї багато справ, та й чого трястися у задушливому вагоні, коли погода така гарна. Важко було щось заперечити, але це було не схоже на Джоанну. На станцію вона теж не захотіла мене відвезти, і я вирішив залишити машину на стоянці до приїзду.

Дорогою я наздогнав Мейган, що брела невідомо куди, і зупинився.

— Привіт, що ви тут робите?

— Гуляю.

— Вельми невесела прогулянка. Повзете, як сонний рак.

— А куди мені поспішати?

— Коли так, то проведіть мене на станцію. — Я відчинив дверці, і Мейган сіла в машину.

— А куди ви їдете? — спитала вона.

— До свого лікаря.

— Почала боліти спина?

— Навпаки, стало краще. Сподіваюсь, мій лікар буде задоволений.

Мейган кивнула головою. Ми під'їхали до станції. Я припаркував машину і пішов купляти квиток. Людей на платформі було мало, і я не побачив жодного знайомого.

— Ви не позичите мені пенса? — раптом спитала Мейган. — Хочу купити плиточку шоколаду в автоматі.

— Прошу, дитино, — сказав я, даючи їй монету. — Може, вам ще медяника купити?

— Я більше люблю шоколад, — відповіла вона, не помітивши сарказму, і пішла до автомата.

Я подивився їй услід, і мене охопило роздратування. На ній були стоптані черевики, грубі панчохи, нужденний джемпер і така сама спідниця. Не знаю чому, але мене це страшенно розлютило. Коли вона повернулася, я сердито сказав:

— Чому ви носите ці жахливі панчохи?

Вона здивовано подивилася на них і відказала:

— А чим ці панчохи погані?

— Всім. На них дивитися гидко. І джемпер якийсь пошарпаний.

— Та наче нормальний. Вже стільки років його не скидаю.

— Воно й видно. І як вам не…

У цю мить підійшов поїзд і перебив мою сердиту нотацію. Я сів у пусте купе першого класу, спустив віконницю і вистромився, щоб продовжити розмову. Мейган стояла під вікном, задерши голову, і дивилася на мене.

— Чому ви такий сердитий? — спитала вона.

— Зовсім я не сердитий. Мене доводить до нестями ваш вигляд нечупари і те, що вас це зовсім не хвилює.

— Гарнішою я не стану, як би не одягалася.

— Облиште! Я хочу бачити вас іншою, хочу забрати у Лондон і одягти по-людському.

— Я вам вірю, — сказала вона лагідно.

Потяг рушив. Я подивився на Мейган, на її сумне обличчя. І тут на мене найшло. Я відчинив двері і втягнув Мейган у

1 ... 106 107 108 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Зарубіжний детектив» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Зарубіжний детектив"