Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Судячи по хронольоґії подїй, вихідною точкою для справи галицької митрополїї став ся той переїзд м. Максима в Володимир 1299/300 р.: мабуть, в сїм переїздї були такі подробицї, що і в очах сучасників надавали йому характер рішучого перенесення митрополїтального осїдку з Київа в Володимир. Се понудило тодїшнього галицького князя постарати ся про вилученнє своїх земель з дотеперішньої єрархічної звязи й заснованнє осібної митрополїї в Галичу; чи був то Лев, чи його син Юрий, не знати, бо рік смерти Льва нам незвісний, а незвісно і те, коли саме піднято справу галицької митрополїї. Подробиць сеї справи взагалї не знаємо зовсїм, бачимо тільки, що заходи Галицького князя свою мету осягнули: 1303 року візантийського, значить 1302/3 нашого числення засновано галицьку митрополїю грамотами цїсаря Андронїка і патріарха Атаназія. Можна догадувати ся, що осягнено се було не так через патріарха, як через цїсаря, котрому пізнїйша патріарша грамота закидала особливу готовість засновувати нові митрополїї 32). Нова митрополїя дістала 81 місце в ряду митрополїй царгородського патріархату (десять місць низше від київської), і до неї окрім галицької епархії були прилучені катедри: володимирська, перемишльська, луцька, туровська й холмська (в сїм порядку вичисляють їх сучасні урядові акти). Першим митрополитом галицьким висьвячено, судячи по реєстру галицьких митрополитів в пізнїйшій грамотї Казимира, якогось Нїфонта, чоловіка близше нам незвісного 33).

Так з'явила ся друга руська митрополїя, що, як бачимо — мала обіймати землї Галицько-волинської держави та ще Турово-пинську землю, що від півстолїтя стояла під полїтичними впливами галицько-волинських князїв. Але істнованнє нової митрополїї було дуже непевне. Заснована, як ми догадуємо ся, заходами (або й дарунками) галицько-волинського князя на дворі цїсаря, вона здаєть ся від початку не мала прихильности в патріарших кругах, що взагалї мали нахил до консерватизму в церковній орґанїзації, а до того мусїли числити ся з фактом, що на галицький престіл кандидатів присилали їм з Руси, отже робив ся вилом в давнїй практицї (про Нїфонта не знаємо сього, але дальші кандидати на галицьку митрополїю напевно присилали ся з Руси). Коли ще додати, що й київсько-володимирські митрополити, й князї володимирсько-московські (як то ми бачимо потім з подїй 1347 р., коли знесено галицьку митрополїю) робили всякі заходи і на патріаршім дворі і на цїсарськім, і на ґрунтї — на Руси, аби нову митрополїю знести, то порозуміємо причини того хисткого становища й ефемерного істновання галицької митрополїї, — що вона, як висловила ся грамота 1347 р., „все зараз упадала й касувала ся” 34).

Перший той галицький митрополит Нїфонт мусїв правити дуже коротко. Уже десь коло р. 1305, коли вмер митрополит київсько-володимирський Максим, і до Царгороду прибув володимирський кандидат на митрополїю Геронтий, Нїфонта, очевидно, не було на сьвітї, і в Царгородї Геронтий застав присланого з Галичини кандидата Петра, ігумена Спаського монастиря з над Рати, уже апробованого патріархом 35). При тім — не ясно, як се стало ся, але факт, що Геронтия патріарх зовсїм усунув, а Петро, поставлений з початку на митрополита галицького (через те бачимо й його імя в рядї галицьких митрополитів), став потім фактично митрополитом „всеї Руси”. Повторяю, зістаєть ся неясним, як воно прийшло до сього: чи патріарх скористав з сеї нагоди, аби знести фактично подїл давньої руської митрополїї, чи Петрови самому усьміхнула ся перспектива, скориставши з нагоди смерти м. Максима, стати не тільки митрополитом галицьким, а всеї Руси. Зістаєть ся факт, що Петро висланий в Царгород галицько-волинським князем, очевидно — як кандидат на галицьку митрополїю, по кількох роках (від р. 1309 напевно), став фактично митрополитом всеї Руси, і від того часу перебуває з часта в північній Руси, а з 20-х рр. осїдаєть ся в Москві, новім полїтичнім центрі, що тодї що йно виходив на верх. Але при тім йому, очевидно, удало ся як не цїлий час свого довгого митрополитовання, то бодай часами держати галицько-волинські епархії під своєю управою, судячи з того що на його похоронї був еп. луцький Теодосий 36), і галицька катедра безпосередно по його смерти († 1326) стояла в залежности від нового митрополита Теоґноста.

Новий митрополит був Грек з Царгорода. Сучасники дуже хвалять його побожність і розум 37). Патріархат, висаджуючи його против бажання митрополитальних кругів (м. Петр, умераючи, призначив був на своє місце якогось Теодора), знав кого посилав у таку трудну ситуацію. Теоґност дїйсно вмів знайти ся. Він приподобав ся в Москві, а заразом пильну увагу звернув на Галицько-волинську державу, з часта перебував тут і очевидно — все робив, аби зневтралїзувати тутешнї змагання до церковної окремішности. Але се йому удавало ся тільки до певної міри.

Грамота Казимира окрім Нїфонта й Петра знає ще двох галицьких митрополитїв перед скасованнєм митрополїї в р. 1347 — Гавриіла і Теодора. Про Гавриіла зрештою не знаємо нїчого більше: не можемо сказати навіть, коли він був митрополитом галицьким — чи за житя м. Петра, чи може по його смерти 38). Теодор, очевидно, був одною особою з епископом галицьким Теодором, висьвяченим Теоґностом зараз по його приїздї 39); сю тотожність можна уважати зовсїм певною, бо „галицького епископа Теодора” стрічаємо потому в Теоґностових протоколах, аж до р. 1335, коли вже справа галицької митрополїї вийшла на верх.

Як сказано, Теоґност, прибувши на Русь, умів взяти під свою зверхність обидві митрополїї — й київсько-володимирську й галицьку. Становище його попередника, що держав галицьку митрополїю під своєю зверхністю, і недавнї (а може — ще йно скінчені) безкняжі часи в Галицько-волинській державі улекшували змагання Теоґноста. По приїздї (1328) як раз бачимо його в Галицько-волинських землях, і тут він в присутности всїх епископів галицької митрополії сьвятить епископів володимирського й галицького 40).

Але не вважаючи на запобігливість Теоґноста справа галицької митрополїї таки виникла, й дуже скоро. Вже в 1331 року бачимо Теодора в Царгородї, і на одній патріаршій грамотї стоїть його імя з митрополичим титулом (ύπέρτιμoς). Очевидно, він старав ся про митрополїю; але справа не була остаточно рішена, бо вернувши ся, Теодор таки признавав далї над собою власть Теоґноста. На