Читати книгу - "Володар драконів"

— Готово! — гукнув Кремінна борода, танцюючи у своїх грубих чоботях на животі в Бена. Мухоніжка повернувся до скам’янілих драконів.

— Прислухайтеся, юний пане! — прошепотів він. Але Бен вже й сам чув. Із каменю долинало кректання і охання.

— Лунгу! — Бен схопив Мухоніжку і Кремінну бороду і відскочив на кілька кроків. — Лунгу, прокидайся! Він ворушиться!

Усі скинулися.

— Що таке? — запитав Луї, вискакуючи з літачка.

— Він вилуплюється! — крикнув Бен. Щур у три стрибки опинився у нього на плечі.

Сірий камінь, в якому Кремінна борода зробив тріщину, шурхотів, тріщав, кришився — і раптом розпався на тисячу шматків. Усі злякано відсахнулися.

Із уламків виліз дракон — крекчучи, насилу рухаючи запилюженими затерплими лапами. Очі у нього були ще напівзаплющені. Похитуючись, він зробив кілька кроків, струсив із луски залишки уламків і відкрив очі. Він дивився навколо нерозуміючими очима, наче прокинувшись від сну. Майя підійшла до нього.

— Іскристий Хвосту! — покликала вона. — Ти впізнаєш мене?

Якусь мить дракон мовчки витріщався на неї. Потім повільно витягнув шию і потягнув носом повітря.

— Майя! — сказав він. — Що сталося? — Він повернувся до Лунга, який стояв позаду Майї. — Ти хто і… — він втупився в кобольдів і Бена, на плечах якого сиділи Кремінна борода, Мухоніжка і Луї, — і хто вони такі?

— Один із них — дубідаї, — відповів Бур-бур-чан, схрестивши на грудях свої чотири руки. — Ти нас ще не забув, Іскристий Хвосте?

Іскристий Хвіст розгублено кивнув. І тут його погляд впав на спотворений панцир Кропивника. Дракон із жахом відсахнувся, шепочучи:

— Він тут! Золотий також тут!

— Ні, він був тут! — сказала Сірчана шкурка, чухаючи живіт. — Але ми його розтопили.

— Ну, не те щоб ми, — зауважив Бур-бур-чан. — Це зробили Лунг і Майя.

Іскристий Хвіст невпевнено ступив до Майї.

— Ви перемогли Золотого? Ви удвох? — Він недовірливо похитав головою і закрив очі. — Це сон, — пробурмотів він. — Прекрасний сон. Точно.

— Ні, це не сон, — Майя штовхала його мордою, поки він знову не відкрив очі. — Золотий дракон мертвий.

— Або щось на зразок того, — додав Бен. Іскристий Хвіст здивовано повернувся до нього.

— Володарю драконів! — прошепотів він. Майя здмухнула з чола Іскристого Хвоста кам’яні крихти.

— Так, Володар драконів повернувся, і Золотий переможений, — сказала вона.

— Як у стародавніх легендах, — пробурмотів Іскристий Хвіст, кидаючи погляд на розплавлений панцир Кропивника. — Як у тих легендах, які ти нам завжди розповідала, Майю.

— Але перемогли його не легенди, — сказав Бен, спускаючи на землю Луї і гнома.

— Так, перемогли його ми! — вигукнула Сірчана шкурка, розводячи руками в усі боки. — Ми, всі разом. Кобольди, дракони, людське дитя, гомункулус, гном і щур. Ми виявилися непоганою сумішшю, яка добре топиться! — вона засміялася. — А ти, на жаль, усе проспав. Так само, як оті, — вона показала на решту драконів, які все ще дрімали в кам’яних оболонках. Іскристий Хвіст озирнувся і пішов до них. Не вірячи своїм очам, він зупинився перед уламками власної кам’яної шкаралупи.

— Що сталося? — тихо запитав він. — Поясни мені, Майю! Що все це означає, якщо це не сон?

Дракониха підійшла ближче і тицьнула його мордою в запилюжений бік:

— Ну як, схоже на сон? Ні. Це дійсність. Ти прокинувся. Тебе розбудив ось цей гірський гном.

Кремінна борода гордо випнув груди.

— А інших він теж розбудить? — запитав Іскристий Хвіст. Кремінна борода схрестив руки на грудях і посміхнувся:

— Звичайно. Якщо сторгуємося.

— Ну звичайно! — гукнув Мухоніжка з плеча Бена. — Так я і знав, довбешко твоя кремінна! Гірський гном безкоштовно нічого не робить. Чого тобі треба? Золота? Коштовних каменів?

— Ні! — обурено вигукнув Кремінна борода. — Зовсім ні, гомункулусу ти павучий! Я вже сказав, що ні. Я хочу залишитися у цій печері. Трохи постукати у ній молотком. Вивести назовні і відшліфувати її красу. Можливо, виколупати собі один-два крихітних камінці. Не більше.

Майя насмішкувато дивилася на нього зверху вниз.

— Одним-двома ти, звичайно, не обмежишся, гноме, — сказала вона. — Надто ти жадібний. Але ми тобі все-таки дозволимо залишитися тут, якщо ти розбудиш решту драконів.

Кремінна борода вклонився їй. Так низько, що йому довелося притримати капелюх.

— Я розбуджу їх, не сумнівайтеся! — вигукнув він. — Усіх, ваше срібне сіятельство, усіх. Я негайно візьмусь до роботи.

І він уже знову видирався з молотком у руках наступним зміїним хвостом і за мить стукав по каменю з таким запалом, немов над душею в нього стояв його колишній господар.

Лунг і Майя оточили з обох боків запорошеного Іскристого Хвоста і повели його довгим тунелем на вільне повітря, де він не був вже більше тисячі ночей. Чорні круки зникли. Три дракони пролетіли над долиною у променях місяця, і Іскристий Хвіст змив в озері пил зі своєї луски. Жаба, яка позичила своє життя Кропивнику, сиділа на березі і дивилася на них. Із кожним місячним променем, що падав на драконову луску, танули її чорні спогади.