Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

До неповнолітніх, говориться у ч. 4 ст. 107 КК, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про сукупність вироків (ст. 71) та за правилами щодо складання таких покарань, визначених у ст. 72 КК.

§ 5. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку

У ст. 108 КК закріплене положення, за яким погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку, здійснюється відповідно до ст. 88–91 КК, в яких визначені правові наслідки обчислення строків погашення судимості та умови і порядок зняття судимості.

Суд має також враховувати положення ст. 108 КК, які стосуються строків погашення судимості та можливості дострокового зняття судимості щодо особи у віці до 18-ти років. Такими, що не мають судимості (вона настає автоматично, без будь-якого рішення), відповідно до ч. 2 ст. 108, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину[16].

Дострокове зняття судимості допускається лише судом щодо особи, яка відбула покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими у ч. 1 ст. 91 КК, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, визначеного у ч. 2 ст. 108 КК.

Розділ XXIII ОСНОВНІ РИСИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ІНОЗЕМНИХ КРАЇН (ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ)
§ 1. Кримінальне право країн романо-германської правової сім’ї

Огляд кримінального законодавства щодо питань, які відносять до його загальної частини, почнемо з визначення злочину, оскільки воно є центральним поняттям будь-якої правової системи. Що стосується країн романо-германської правової сім’ї, то в одних із них визначення злочину міститься у кримінальному законі, в інших воно відсутнє і для з’ясування його змісту слід звертатися до доктринальних джерел.

У випадках наявності законодавчого визначення поняття злочину кримінальний закон містить так зване формальне визначення, коли головною ознакою, яка відрізняє злочин від інших правопорушень, є заборона вчинення відповідних діянь під загрозою кримінального покарання.

Наприклад, згідно з § 12 (1) КК ФРН злочинами є протиправні діяння, за які передбачене у якості мінімального покарання позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання. До речі, аналогічна ситуація має місце і тоді, коли законодавче визначення поняття злочину в праві країни, що належить до даної правової сім’ї, відсутнє. Так, більшість французьких юристів вважають, що злочин — це діяння, яке порушує кримінальний закон або таке, що передбачено та карається кримінальним законом.

Необхідною ознакою злочину, окрім його забороненості та кримінальної карності, за законодавством цих країн визнається винність (вина). Проте, як правило, у законодавстві відсутнє загальне визначення вини (наприклад, у законодавстві Франції). Що стосується доктринальних джерел, то вони будуються на підставі поняття про загальну (або мінімальну) вину.

Загальна вина — це той мінімум психологічної ознаки, без якого взагалі не може бути злочину, що знаходить вияв у простому вольовому моменті, за яким будь-яке діяння осудної особи (при відсутності форс-мажорних обставин або непереборної сили) є вольовий акт, бо у самому діянні як такому міститься не тільки матеріальний, а й психологічний його елемент.

Поняття вини як ознаки злочину відсутнє й у чинному КК ФРН, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Наприклад, у § 15 цього кодексу зазначено, що карається тільки умисна дія, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. У наступному параграфі зазначається: по-перше, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка стосується передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш м’яким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш м’яким законом.

У праві даної сім’ї вина існує у формі умислу та необережності. За умисної форми вини винна особа не тільки усвідомлює протизаконний характер свого діяння (Франція), а й бажає його здійснити і досягти його шкідливих наслідків. За кримінальним законодавством ФРН протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.

Доктрина французького кримінального права передбачає різні ступені умислу: навмисний (передумисний, тобто коли формується протягом більш-менш тривалого часу) і спеціальний, який вимагає здійснення діяння з визначеною метою. Ненавмисна вина за французьким законодавством має місце тоді, коли поведінка виконавця є усвідомленою та бажаною, проте останній не намагається досягти ніякого шкідливого наслідку. Інколи у юридичній доктрині Франції висловлюється побажання ввести проміжну між умислом та необережністю форму вини — невибачливу необережність, коли особа усвідомлено йде на ризик, небезпечний