Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

Незворушний басок доктора Фелловза трохи заспокоював Г’ю, проте, на жаль, його заглушало істеричне кельтське белькотіння покоївки. А де ж місіс Ґловер? За таких обставин від кухарки могла бути поміч. У його рідному домі в Гемпстеді кухарка незворушно зустрічала всі випробування.

По той бік дверей до спальні зашуміло — сталася чи то велика перемога, чи то велика поразка. Г’ю вирішив, що не зайде, доки його не запросять, — а його ніхто й не запрошував. Нарешті доктор Фелловз відкрив двері до кімнати породіллі й оголосив:

— У вас дівчинка, дужа і гожа, — а тоді додав: — Вона ледь не померла.

Яке щастя, — подумав Г’ю, — що він устиг дістатися до Лисячого закута, перш ніж дороги замело. Сестру в Англію довелося тягнути ледь не на налигачі. У нього на руці горів вогнем слід укусу — цікаво, в кого сестра вдалася такою дикункою? Не в нянечку ж Міллі, яка виховувала їх у Гемпстеді?

Іззі так і не зняла підробної обручки після ганебного тижня в паризькому готелі з коханцем, хоча Г’ю й підозрював, що французів, народ глибоко аморальний, її матримоніальний статус не цікавив. Вона поїхала на континент у куцій спідничині й солом’яному капелюшку (мати детально описала одяг, ніби складала оголошення про розшук злочинця), а повернулася в сукні від Борта (вона часто про це нагадувала, ніби це мусило його вразити). Також стало ясно, що той мерзотник уже давно до неї допався, бо сукня — байдуже, що від Борта — напиналася по швах.

Утікачку він урешті вистежив у отелі «д’Альзас» у Сен-Жермені, endroit, на думку Г’ю, скандальному — саме там зустрів свою погибель Оскар Вайлд, і це все, що треба знати про те місце.

Відбулася негарна сутичка — не лише з Іззі, а й із тим пройдисвітом. Г’ю довелося виривати сестру із його рук, а потім, не зважаючи на копняки і сльози, тягнути до таксі «рено» на двоє дверей (він заплатив водієві, щоб той зачекав перед готелем).

Г’ю вирішив, що добре було б завести автомобіль. Цікаво, він може собі дозволити автомобіль? А навчитися водити зможе? Це ж, мабуть, нескладно?

Вони повечеряли на човні непоганою французькою ягнятиною з кров’ю, Іззі вимагала шампанського, Г’ю погодився — він так стомився від цієї катавасії із втечею, що до чергової сварки був просто неготовий. Він ледве стримався, щоб не скинути її за поручні, у темно-сірі води Англійського каналу.

Він послав матері телеграму з Кале і сповістив про пригоду Іззі: вирішив попередити Аделаїду заздалегідь, щоб вона підготувалася до зустрічі зі своєю наймолодшою донькою, адже її стан кидався у вічі.

Їхні попутники вирішили, що вони — подружня пара, й Іззі сердечно вітали із майбутнім материнством. Г’ю знітився, але вирішив, що хай вони краще думають так, ніж дізнаються правду. Так його і втягнули до абсурдного спектаклю: на час переправи він мусив зректися своєї справжньої дружини і дітей і вдавати, що Іззі — його юна жінка. Він перетворився на виродка, який спокусив дівчину, що ледве вийшла із дитячої (ніби забув, що на час заручин його власній дружині було сімнадцять).

Іззі, звісно, насолоджувалася цією пародією: вона мстилася Г’ю, ставлячи його в незручне становище, і зверталася до нього то топ cher mart, то іншими дурними пестливими йменнями.

— Яка у вас мила юна дружина, — загиготів бельгієць, коли Г’ю вийшов на палубу, щоб викурити після обіду цигарку. — Ще молоко на губах не обсохло, а скоро сама стане матір’ю. Так найкраще: піймати малу й ліпити з неї жінку під себе.

— У вас дуже добра англійська, сер, — сказав Г’ю, пожбурив недопалок у море і пішов геть.

Менш люб’язний чоловік почав би розмахувати кулаками. За потреби Г’ю зважився б відстоювати честь країни, але хай він буде проклятий, якщо піде відстоювати заплямовану честь легковажної сестриці. (Хоча ніхто не заперечує: було б незле виліпити дружину точнісінько під свої потреби, як замовити костюм у кравця на Джермін-стрит).

Він не одразу знайшовся, як сформулювати телеграму матері, і врешті спинився на у гемпстеді вранці крпк ісобель зі МНОЮ КРПК ПРИ НАДІЇ крпк. Повідомлення було сміливе, може, дарма він поскупився й не додав пом’якшувальних зворотів. Скажімо, «на жаль». Телеграма (на жаль) мала зворотний ефект, тож коли він зійшов на сушу в Дуврі, на нього вже чекала відповідь, за ЖОДНИХ ОБСТАВИН НЕ ПРИВОДЬ її У МІЙ ДІМ КРПК. Від останнього крпк віяло холодною непохитною рішучістю. Так перед Г’ю постала проблема, що ж робити з Іззі. Попри обставини, вона була ще дитя, їй тільки шістнадцять, не кидати ж її на вулиці. Йому не терпілося чимшвидше дістатися до Лисячого закута, тож він повіз сестру із собою.

Коли вони нарешті прибули опівночі, засніжені, як сніговики, двері відкрила збуджена Бріджит:

— Ой лишенько, а я думала, що це лікар, так от і думала.

Виявляється, його третє дитя ось-ось з’явиться на світ. Його донечка, — чуло подумав він, вдивляючись у зморщене личко. Г’ю любив немовлят.

*

— Що нам із нею робити? — нервувалася Сильвія. — Під моїм дахом вона не народжуватиме.

— Під нашим дахом.

— Хай віддасть на усиновлення.

— Це — член нашої родини, — сказав Г’ю. — У жилах цієї дитини тече така сама кров, як у моїх дітей.

— Наших дітей.

— Ми скажемо, що всиновили дитину, — сказав Г’ю. — Що у родичів дитя осиротіло. Ніхто ж не докопуватиметься, правда?

Врешті-решт, дитя і справді народилося в Лисячому закуті. Коли Сильвія його нарешті побачила, то вже не змогла від нього так легко відмовитися:

— Він такий маленький і милий.

Сильвії всі немовлята здавалися милими.

Іззі до кінця вагітності не випускали за стіни саду. Вона скаржилася, що вона бранка, «як граф Монте-Крісто». Вона одразу віддала їм сина і більше ним, здається, не цікавилася, мовби це вони нав’язали їй цілу цю катавасію — вагітність, усамітнення — і тепер вона, виконавши свою частину домовленостей, могла сама розпоряджатися своїм життям. Їй дозволили два тижні пролежати у ліжку під наглядом дратівливої Бріджит, а тоді спакували в потяг до Гемпстеда, звідки її відправили до школи в Лозанні.

Г’ю