Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

— Хай буде Роланд, — сказала Сильвія. — Мені завжди подобалося це ім’я. Пам’ятаєш французького лицаря у «Пісні про Роланда»?

— Він що, загинув у бою? — уточнив Г’ю.

— Як і більшість лицарів.

*

У неї перед очима витанцьовував, виблискував і мерехтів срібний зайчик. Шелестіло букове листя, сад напинався бруньками, квітнув, плодоносив, і все це — без найменшої її участі.

— Ляля в льолі, — наспівувала Сильвія, — впаде з люлі.

Урсула не злякалася цієї погрози і безстрашно продовжила свій маленький похід у супроводі вірного Роланда.

Він був спокійною дитиною, Сильвія навіть не одразу помітила, що він «трошки несповна розуму», як вона сказала Г’ю, коли той вернувся додому після тяжкого дня у банку. Він знав, із Сильвією марно ділитися фіскальними міркуваннями, проте інколи все ж уявляв, що вдома на нього чекає дружина, яка цікавиться бухобліком, зростанням цін на чай і коливаннями на ринку вовни. Дружина, «виліплена» під його потреби, а не гарна, мудра і трохи вперта жінка, з якою він одружився.

Він закрився в бурчальні з великою чаркою віскі і маленькою сигарою в надії, що його лишать у спокої. Та марно: Сильвія увійшла до кімнати й сіла перед ним, як клієнт у банку, що просить позику, і сказала:

— Мені здається, що син Іззі — ідіот.

Доти він був Роландом, а щойно виявився дефективним, то знову став сином Іззі.

Г’ю відмахнувся від цієї думки, проте з часом почало впадати у вічі, що Роланд розвивається не так, як інші. Учився він повільно, йому бракувало природної дитячої допитливості до всього на світі. Його можна було посадити перед каміном із книжкою з малюнками і дерев’яними кубиками — і за півгодини він не зрушив би з місця. Він подовгу задоволено дивився на вогонь (недоступний для дітей) чи Квіні, що вилизувалася поруч (кицька доступна, тільки сварлива на вдачу).

Роланд охоче виконував прості завдання й чимало часу проводив, приносячи різні речі дівчаткам, Бріджит чи навіть місіс Ґловер, яка також не цуралася того, щоб послати його до комірчини по торбинку цукру чи дерев’яну ложку з глека. Схоже, він не піде до школи та коледжу, але Г’ю від того тільки почав ставитися до нього ще тепліше.

— Може, треба купити йому пса, — запропонував він. — Пси завжди розкривають у хлопчиках потенціал.

Так у них з’явився Боцман, великий доброзичливий звір, який випасав і охороняв дітей і одразу збагнув, що йому довірили дуже важливу місію.

Бодай хлопчик спокійний, — думав Г’ю, — не те що Іззі чи його двійко старшеньких, які постійно сварилися між собою. Урсула — та, звісно, вирізнялася серед дітей. Вона вдивлялася у світ, ніби хотіла увібрати його своїми зеленими очиськами, такими самими, як у батька. Було в тому щось тривожне.

*

Містер Вінтон примостив мольберт так, щоб було видно море. Він був задоволений уже написаним, тим, як вдалося передати блакить, зелень, білизну і темно-брунатні відтінки корнволлського узбережжя. Перехожі час від часу зупинялися подивитися, як просувається робота. Він сподівався, що хтось зробить йому комплімент, але марно.

Об виднокруг терлися білі паруси цілої флотилії яхт — мабуть, якісь перегони. Він мазнув китайськими білилами по намальованому горизонту й відійшов на крок, щоб помилуватися результатом. Там, де містер Вінтон бачив яхти, хтось інший би побачив лише крихти білої фарби. Вони задають ефектний контраст із постатями на березі, — подумав він. Наприклад, оті двоє дівчаток, які зводять піщаний замок. Він прикусив пензля і втупився у полотно. Як би це краще передати?

*

Це Урсула запропонувала збудувати піщаний замок. Так вона Памелі і сказала: збудуймо найкращий піщаний замок на світі. Вона так яскраво описала піщану цитадель із ровами, вежами і мурами, що Памела майже побачила, як середньовічні пані у намітках махають услід лицарям на баских конях, які мчать через перекидний міст (для цього доведеться знайти галузку). Вони ревно взялися до суто інженерної проблеми й заходилися копати рів, який після припливу заповниться морською водою й захистить панянок у намітках від облоги (в ролі ворога уявляли когось штибу Моріса). Роланда, їхнього послужливого посіпаку, послали шукати на пляжі гарні камінці, щоб прикрасити замок, і галузку для мосту.

Вони відійшли від Сильвії і Бріджит, які поринули в читання, доки немовля Едвард — Тедді — спав на розстеленій ковдрі в тіні парасольки. Моріс щось виловлював у кам’янистих калюжах на дальньому кінці пляжу. Він знайшов собі нових друзів — місцевих хлопчаків, з якими плавав і лазив кручами. Для Моріса хлопчики ще були просто хлопчиками. Він ще не навчився оцінювати їх за акцентом чи соціальним станом.

За Моріса ніхто не переймався, особливо мати — він завжди виходив сухим із води.

Боцман, на жаль, лишився з Коулами.

За освяченою часом традицією, пісок із рову гіркою скидали в центрі як будівельний матеріал для фортеці. Спітнілі і натруджені дівчатка відійшли на крок, щоб поглянути на цю безформну купу збоку. Памела вже засумнівалася, чи вдасться їм зробити вежі й мури, не кажучи вже про панянок у намітках. Урсулі ця гора щось нагадувала, тільки от що? На узбіччі пам’яті чаїлося щось знайоме, але непевне, непідвладне словам. У неї таке бувало — ніби спогад не хотів виходити зі своєї схованки. Мабуть, так бувало у всіх.

А тоді на зміну цьому відчуттю прийшов страх, а з ним — нотка п’янкого захвату, як перед грозою чи коли на узбережжя наповзав морський туман. Небезпека могла чигати будь-де: у хмарах, у хвилях, у яхточках на обрії, у чоловіку з мольбертом. Вона рішуче рушила до Сильвії, щоб та її заспокоїла.

На думку Сильвії, Урсула була дивна дитина з тривожними фантазіями. Їй доводилося весь час відповідати на Урсулині налякані запитання: «А що ми робитимемо, якщо станеться пожежа? Якщо потяг зійде з рейок? Якщо станеться повінь?». Сильвія виявила, що практичні поради заспокоюють Урсулу швидше, ніж спроби відмахнутися від її страхів як безпідставних («Люба, ми позбираємо свої речі й перечекаємо на даху, доки вода не відступить»).

Памела тим часом стоїчно копала рів. Увага містера Вінтона була прикута до дрібних мазків, які складалися в Памелину панаму.