Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Некромант перевів ще один погляд на вiверну, що спокійно сиділа поруч, потім на мене і, здається, подумки покрутив пальцем біля скроні. Я теж так зробила б, якби не знала, що ми з нею налаштували ментальний канал для спілкування.

— Все гаразд, — сказала я. — Вона обіцяє поводитися добре, правда?

Я підняла очі на виверну, а та повільно та велично кивнула. Здається, саме в цей момент обоє чарівників зрозуміли, що я зовсім не жартую. А вони не збожеволіли.

Сказати, що Діт Варанд був зляканий моєю заявою, це нічого не сказати. Перші кілька секунд після того, як його обличчя з'явилося в сизій хмаринці, ми слухали добірні лайки. Я навіть запам'ятала кілька особливо гарних і химерних виразів. Ну мало що... знадобиться.

— Вона нас слухає? — перепитав архімайстер, роздивляючись триметрову виверну. — Майстер Лорейн, ви зараз серйозно?

— Так.

У поглядi ректора можна було прочитати все те саме, що нещодавно читалося по обличчю Ріхтана фон Логара. Але в результаті портал все ж таки був побудований, віверна махнула мені на прощання крилом і зникла в сяючому переході. А мені залишалося сподіватися тільки на те, що книги не брешуть і вищі бестії звикли тримати своє слово.

У табір ми повернулися, коли ніч уже переступила середину. З поглядів було видно, що і Ріхтан, і Зіанар дуже хочуть обговорити зі мною все, що сталося. Але сили на це не було. Я тільки поцікавилася самопочуттям майстра Юнари і пішла спати.

У диких землях ми затрималися ще на два сходи, хоча я i рвалася назад. За цей час обидва маги все ж викликали мене на допити. Зіанар більше захоплювався тим, що сталося, і підстрибував від нетерпіння. Тільки один раз у його голосі прослизнув смуток.

— Це виходить, що всі мої тренування не потрібні, — сказав він. — Кова буде слухати твої накази.

— Натомість у нас буде пояснення, як ти цього досяг, — вказала я. — Все буде добре. Королівська віверна викличе фурор.

Третьокурсник підбадьорився і більше не торкався цієї теми. Хоча було видно, що він горить бажанням якнайшвидше повернутися до академії.

А ось Ріхтан був налаштований менш позитивно.

— Про що ти взагалі думала? — видихнув він, коли ми відійшли від наметів до озера.

Місцеве світило припікало, я згоряла від бажання пірнути в це водоймище. Але спогад про бестій, що живуть у ньому, все ще був свіжий.

— Як тобі вдалося приборкати єдинорога? — Напирав некромант. — Осідлати його? А потім ще й із королівською віверною ментальний канал збудувати?!

— Ти ставиш питання, на які я не маю точних відповідей, — розвела я руками. — Єдиноріг пив воду біля озера, коли я знайшла місце розташування майстра Юнари. Я попросила його допомогти. А Кова... вона каже, що розмова відбулася не тому, що сама заговорила, а тому що я почула.

— Почула? — Чоловік насупився. — Ти ж розумієш, у що вплутуєшся?

— Так, — я відволіклася і змiнила тему, кинувши погляд на будинки. — Ніхто з них не прийшов.

Ріхтан теж глянув у той бік, підтиснув губи:

— Ти хотіла б забрати ту дівчинку.

Він не спитав, а я не стала підтверджувати те, що й так було очевидним. Мені було страшно від думки, яка доля її тут чекає. І що вона втрачає, не повернувшись до справжнього світу.

— Твій меч спокійний? — тихо спитав фон Логар, кивком показавши на мою руку.

Я кивнула.

— Тоді їм більше не потрібна твоя допомога, Лорейн. Вони не хочуть змін. Тут їхня батьківщина.

Я розуміла, що чаклун має рацію, але змиритися з думкою, що ми просто так залишимо їх, я не могла. Чекала до останнього моменту, що хтось з'явиться. Хтось прийде. Попросить допомоги.

Дні нашого перебування в диких землях добігли кінця. До порталу, що вів нас додому, поступово входили втомлені та вимотані студенти. Я ж стояла віддалік на вершині дюни і дивилася у сторону будинків. Поруч на піску сидів Зіанар. Ріхтан керував переправою учнів, стояв до мене спиною, але раз у раз кидав погляди через плече.

— Може сходити? — спитав Зір, упіймавши в моєму погляді смуток.

— Ні, — я хитнула головою. — Вони не хочуть змін. І не можна відмовляти їм у цьому виборі. Ходімо, нам час повертатися.

Ельф підвівся з піску, обтрусився і ступив до порталу. Я пішла за ним, тільки наостанок ще раз озирнулась. Але нічого не змінилося. Жодної постаті не з'явилося біля будинків.

Відвернувшись, я останньою зробила крок у портал.