Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

Широка рука, що весь цей час стискала мою долоню, надавала мені сил. Я видавила з себе відповідь, яка була потрібна, коли запитував священик, крадькома змахнула сльози, постаралася впевнено посміхнутися, але емоції пересилили. Моя клятва була короткою, я її не готувала заздалегідь, а ось Елім сказав мені багато гарних слів із обіцянкою любити вічно за будь-яких обставин. У цей момент я вже могла б розплакатися, але накрило, коли Елім підняв мене на руки і поніс умовним коридором, створеним рідними. Хтось розкидав над нами пелюстки троянд, хтось запустив магічний салют. Весь цей час я посміхалася крізь сльози і притискалася до чоловічих плечей.

- Я люблю тебе, - Елім поставив мене на ноги поруч із тими ж плетеними кріслами, в яких ми сиділи. Я кілька хвилин дивилася на обручку на своєму пальці, будучи в повному шоці, і не вірячи, що все це відбувається зі мною. Кільце напрочуд гарне, схоже на родинну коштовність, подібне тепер світиться і на пальці Еліма.

Під веселі вигуки ми розрізали торт, розділили його на шматочки, нагодували один одного кремом. У цей момент я сміялася, дзвінко, не стримуючись, розкриваючи рота непристойно широко. Не думала, що я можу бути такою щасливою, а виявляється все можливо.

Мої очі затрималися на оксамитовій коробочці, що залишилася лежати на кріслі. І чому вона тут, якщо ми тільки-но брали з неї кільця і одягали один одному на пальці? Я відвела погляд, подивилася на свого чоловіка, пораділа його усмішці, але мимоволі знову притяглася очима до червоної коробочки. Зробила крок до крісла, рука вислизнула із чоловічої долоні, я присіла на край, взяла футляр, розкриваю.

Ох ти ж йошки-блошки…

Дивлюся на вміст і відчуваю, як червонію до кінчиків волосся. Стало дуже соромно, захотілося переміститися на міст, стрибнути з нього, і розкрити крила тільки на підльоті до землі. Може б це витрясло з моєї душі всі змішані почуття.

Звела очі на Еліма, він мені посміхається, підморгує, а сам задоволений до неможливості. Він ніби виграв всесвітній кубок у якомусь виді спорту. Смакує перемогу, насолоджується увагою та привітаннями. Тільки в мене залишився на язиці присмак провини та сорому.

У оксамитовій коробочці лежить браслет. Такий самий, як на руці кожного члена сімейства Нотрилів.

- Саме час його одягти, - каже тепер уже мій чоловік, присівши поруч навпочіпки. – Я покажу, як ним користуватися.

Слухаю інструкцію, ляскаю віями, очима приклеїлася до карих блискучих вогників.

- Ти тепер мій чоловік, - кажу шоковано, ніби я тільки прокинулася.

- А ти моя дружина, - проводить по щоці долонею.

- Ти не збирався робити мені пропозицію? - У моєму голосі почуття провини, хоча радість у душі все-таки пересилює.

- Збирався, але, може, трохи не так... Планував зробити це десь під хмарами... Але так мені теж подобається. Я не розчарований. Ти придумала краще, - його усмішка зараз могла б засліпити натовп.

Я підвелася, і він підняв мене на руки, несе до будинку, нам слідом продовжують сипатися привітання.

- Куди ми йдемо? - Починаю щось підозрювати.

- У спальню, - ширше посміхнутися можливості немає, але він намагається, - у нас перша шлюбна ніч. Я завжди мріяв одружитися з незайманою. Моєму братові це вдалося, притому, що Енірі було тоді тридцять. Не знав, як це в нас вийде, ти мене так домагалася... Адже я вже ледве стримувався. А ти - розумниця, сама прискорила процес, зробила мені пропозицію, - він схожий на кота, якому дістався апетитний шматок м'яса.

- Тут вийшло невелике непорозуміння, - виправдовуюся награним тоном, стримую сміх.

- Тепер не відвертишся. Ти – моя дружина, і сьогодні я отримаю все, про що так давно мріяв.

Елім поклав мене на ліжко, акуратно, дбайливо, з любов'ю та турботою. З себе зняв верхню частину одягу, моє плаття зняти не поспішає.

- Я навіть у дзеркалі себе не бачила, - пізно схаменулася, але зробила жалюгідну спробу піднятися.

- Ти прекрасна, сонечко моє, - укладає мене назад. - Завтра подивимося фотографії. Кірам зробив достатньо, щоб ми потім могли згадувати цей день.

- Повірити не можу, що це сталося.

- Я теж, але це найпрекрасніше, що могло статися сьогодні. Ще вранці я не припускав, як закінчиться цей день, а ти зробила мені такий подарунок.

- Я ось що не можу зрозуміти... Чому ти був такий впевнений, що я продовжу навчатися в академії, незважаючи на публічну заяву ректора? - Запитую і вже готую свій варіант відповіді. - Тому що я вже не міс Катаріс. Виходить, ти все спланував? І священик, і сукня, і квіти, навіть торт... Все було вже готове, - приголомшена власними припущеннями.

- Ти моя розумна дівчинка, - ніжно цілує мої плечі. – Я ж казав, що мріяв про це все життя.

- Там таки спочатку були кільця, а не браслет?

- Браслет. У той момент я збирався вручити тобі тільки його, хотів прослідкувати за реакцією, а вже завтра зробити пропозицію, - посміхається самовдоволено. - Може пізніше побалакаємо?

- Тепер я ніколи не дізнаюся, як це могло бути! – розчаровано зітхаю.

- Любов моя, дружина моя, дівчинко, завтра я тобі все покажу, і якщо знадобиться, зроблю пропозицію, - він сміється, - а зараз у нас є плани.