Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Аутсайдер 📚 - Українською

Читати книгу - "Аутсайдер"

813
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аутсайдер" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 141
Перейти на сторінку:
Чоловіка з мішком. Farnicoco — це Чоловік у каптурі. Містер Смерть.

  5

На той час як вони дістались оселі Болтонів у Мерісвіллі, була майже третя дня, і спека довбала по голові, наче той молот. Вони згуртувалися в маленькій вітальні, і кондиціонер (такий старий вікнотрус, що, на думку Ралфа, його давно вже треба було відправити на пенсію) з усіх сил намагався справитися з такою кількістю розпечених тіл. Клод сходив на кухню й приніс пінопластовий холодильник із бляшанками кóли.

— Якщо ви сподівалися на пиво, то вам не пощастило, — сказав він. — Я його вдома не тримаю.

— То нічого, — озвався Гові. — Не думаю, що хтось із нас вживатиме алкоголь, допоки ми не владнаємо цієї справи — в міру спромоги. Розкажіть нам про події минулої ночі.

Болтон глянув на матір. Вона склала руки на грудях і кивнула.

— Ну, — почав він, — як пригадаю, то нічо’ такого особ­ливого й не сталося. Я пішов спати після вечірніх новин, як і завжди, і тоді ще нормально почувався…

— Химині кури, — втрутилася Лаві. — Ти сам не свій відтоді, як приїхав. Неспокійний… — вона обвела поглядом компанію, — апетит стеряв… уві сні говорить…

— Ма’, ти хочеш, щоби я розповідав, чи сама все розкажеш?

Вона махнула рукою, щоб він продовжував, і сьорбнула кóли.

— Ну, то вона правду каже, — визнав Болтон, — та я б не хотів, щоб про це дізналися мої хлопці з роботи. Охоронці в таких закладах, як «Прошу, джентльмени», мають бути не з полохливих, самі розумієте. Та я трохи теє, нервував. Але геть не так, як минулої ночі. Учора все було інакше. Я прокинувся близько другої, від паскудного такого сну, і встав, щоб замкнути двері. Коли я тут, то ніколи їх не замикаю, хоч і наказую те мамі, коли вона лишається сама, як о шостій ідуть соціальні помічники з Плейнвілла.

— Що вам снилося? — спитала Голлі. — Не пригадуєте?

— Що хтось був у мене під ліжком, лежав там і дивився вгору. Більш нічого не пам’ятаю.

Голлі кивнула, щоб Клод розповідав далі.

— Перед тим як замкнути вхідні двері, я вийшов на ґанок роззирнутися й помітив, що койоти чогось не виють. Зазви­чай вони виють, як не в себе, щойно місяць з’явиться на небі.

— Виють, як нікого поруч немає, — сказав Алек. — Інакше замовкають. Як цвіркуни.

— Як добре подумати, то цвіркунів я теж не чув. А в мами на задвірку їх завжди повно. Я повернувся в ліжко, але заснути не міг. Згадав, що не позамикав вікон, і знов устав. Шпінгалети в нас риплять, і ма’ прокинулась. Спитала, що я там роблю, а я відказав, щоб спала далі. Потім заліз у ліжко й мало собі не закуняв… тоді вже була за щось там третя… коли згадав, що не замкнув вікна у вбиральні, того, що над ванною. Спало на думку, що крізь нього вже може хтось лізти, тож скочив і побіг перевіряти. Знаю, тепер це на маячню скидається, але…

Він поглянув на гостей і побачив, що жоден із них не всміхається і не корчить скептичних мін.

— Гаразд. Гаразд. Певно, як ви аж сюди приїхали, то не вважаєте це за маячню. Ну, я перечепився об мамин бісів пуфик, і цього разу вона остаточно прокинулася. Спитала, чи до нас ніхто не лізе, і я сказав, що ні, але краще їй лишатись у своїй кімнаті.

— А я все одно не лишилася, — благодушно заявила Лаві. — Ніколи на чоловіків не зважала, окрім свого благовірного, а він уже давно на тому світі.

— У ванній нікого не було, ніхто не ліз крізь те віконце, та мене охопило відчуття… передати вам не можу, яке сильне… що надворі й досі хтось є, ховається та вичікує на першу ж нагоду.

— Уже не під ліжком? — спитав Ралф.

— Ні, я там одразу перевірив. Божевілля, ясна річ, але… — Клод помовчав. — Я так і не заснув до світанку. Ма’ мене розбудила і сказала, що вже час їхати в аеропорт, вас зустрічати.

— Не будила, скільки могла, — сказала Лаві. — Ось чому я так і не зробила бутиків. Хліб лежить на холодильнику, і коли я по нього тягнуся, то захекуюсь.

— І як ви зараз почуваєтесь? — спитала Голлі в Клода.

Він зітхнув і потер щоку — почулося шкряботіння щетини об долоню.

— Якось не при собі. У бабая я припинив вірити приблизно в той самий час, коли і в Санта-Клауса, але зараз почуваюся погано, мов параноїк. Так само, як коли на кокаїні сидів. То цей чоловік на мене полює? Ви справді так вважаєте?

Він по черзі зазирнув кожному у вічі. Відповіла йому Голлі.

— Я так вважаю, — сказала вона.

  6

Вони замислились і трохи помовчали. Тоді заговорила Лаві:

— El Cuco, так ти його назвала? — спитала вона Голлі.

— Так.

Стара закивала, постукуючи набряклими від артриту пальцями по кисневому балону.

— Коли я була малою, мексиканські дітлахи називали його Cucuy, а англо-американські — Кукі, Чукі або просто Чук. У мене навіть ‘люстрована книжка малася про цього паразита.

— Ручаюся, що в мене була така сама, — сказав Юн. — Abuela подарувала. Велетень з єдиним великим червоним вухом?

— Sí, mi amigo [230], — Лаві дістала сигарети й запалила собі одну. Випустила дим, закашлялась і повела далі: — У тому оповіданні було три сестри. Молодша готувала, прибирала і виконувала всю хатню роботу. Дві старші були ліниві й постійно з неї глузували. Тоді прийшов El Cucuy. Двері були замкнені, але він прикинувся їхнім papi, тож дівчата його впустили. Він забрав старших сестер, щоб їх провчити. А хорошу, яка тяжко працювала, залишив таткові, який сам-один ростив дівчат. Пам’ятаєш?

— Авжеж, — сказав Юн. — Казки з дитинства не забуваються. За тою оповідкою El Cucuy мав би бути позитивним персонажем, але я тільки й пам’ятаю, як лякався, коли він тягнув дівчат до себе в гірську печеру. Las niñas lloraban y le rogaban que las soltara. Малі дівчатка плакали і благали, щоб він їх відпустив.

— Так, — сказала Лаві. — І, врешті-решт, він таки відпустив, і погані дівчатка помінялися на краще. Це за версією тої книжки з казками. Але справжній cucuy ніколи не відпуска’ дітей, скі’ки б вони не плакали й не благали. Ви всі це знаєте, правда? Бачили, на що він здатен.

— Отже, ви теж у це вірите, — сказав Гові.

Лаві стенула плечима.

— Як кажуть, quien sabe? [231] Чи вірила я колись в el chupa­cabra? [232] Чи як старі los indios [233] називають того козосмока? — Лаві хмикнула. — Не більше вірю, ніж у снігову людину. Та все одно у світі є багато дивного. Колись, це було на Страсну п’ятницю в церкві Святого причастя на Ґалвестон-стрит, я бачила, як статуя Діви Марії плаче кривавими слізьми. Ми всі те бачили. Згодом отець Джоукім сказав, що їй на обличчя натекла іржа з карниза, та ми всі знали, що це не так. Й отець теж знав. По очах було видно, — вона перевела погляд на Голлі. — Ти

1 ... 107 108 109 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аутсайдер"