Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Мелана кивнула головою. Потім встала, вклонилася і, не озираючись, пішла до дверей. Ліїн, що розгубилася на мить, чемно попрощалася, теж вклонилася і поспішила слідом. А опинившись за дверима, полегшено видихнула.

— Ти йому сподобалася, — сказала Мелана, проігнорувавши «завидного» нареченого, який гукнув її.

— Імператору? — навіщось запитала Ліїн, хоча начебто більше подобатися не було кому.

— Так. Він усміхався. Ти його розважала. Знала б ти, як він не любить кокеток, які уявили себе чарівними красунями, безневинних дів, які вважають, що якщо всучити йому невинність, то він з вдячності знайде чудового чоловіка, та інших дуреп, котрі думають, що найрозумніші. Кожна друга готова влізти в будь-яку інтригу, аби відчути себе важливою, і чомусь не бачить різниці між хлопчаками, що червоніють перед нею, і чоловіками, котрі встигли прожити ціле життя. Чим вони можуть його здивувати? Та ще й брехати не вміють настільки, що йому навіть на перстень дивитися не треба.

— Перстень? — запитала Ліїн.

— Артефакт. Вміє те саме, що й Марк — відчуває брехню. Імператора можна обдурити, якщо сам віриш у те, що говориш. А вони… ех… тільки настрій йому псують.

Ліїн сумно зітхнула. Напевно, імператору нелегко жилося.

— Ті, хто хоч трохи розумніший за інших, намагаються якомога рідше траплятися йому на очі і уникати тих місць, де доведеться брехати. Але решту це нічому не вчить, тому двір постійно змінюється — то дівчат видаємо заміж зі скандалом, то посилають когось кудись, то страчують, а то й зовсім хтось пропадає, разом із браслетом та зеленими панталонами фаворитки. От поясни мені, невже, якщо вирішив вкрасти артефакт, який робить будь-яку дівчину чарівною, не можна було принести з собою якусь ганчірку, щоб його загорнути? Обов'язково треба було улюблені панталони красти. Ділара довго сміялася, мало того, що повіривши в казку, зламав собі кар'єру через пустушку, так ще й уславився крадієм білизни. Навіть цікаво, заради кого цей бовдур, що ховається у мами під спідницею, так старався?

— Ділара? — запитала Ліїн, виловивши в потоці слів незнайоме ім'я.

— Нинішня фаворитка, не гарна, але розумна і знаюча. Фавориткою стала через те, що імператорові подобається з нею розмовляти. Та й імператрицю вона здорово від його спальні відлякує. Натягне на себе кольчугу, візьме сокиру і виходить. Враховуючи її зріст та вираз обличчя, видовище незабутнє. Кадія потім довго до чоловіка не підходить, боїться, що звідкись вискочить шалена дівчина з сокирою.

Ліїн хмикнула.

— Я тобі цього не казала, — сказала Мелана. — Хоча цю цікаву історію й так усі знають. У свій час імператриця намагалася штурмувати чоловіка у супроводі своїх дівиць, а серед них дуже багато балакучих.

Ліїн кивнула, вирішивши про себе, що імператор дуже дивна людина, але так і не зрозумівши, добре чи погано те, що вона його розважила.

А взагалі, треба зібратися з думками та подумати про те, що говорити під час наступної зустрічі. У тому, що вона буде, Ліїн анітрохи не сумнівалася. Як і в тому, що її навмисне повели до імператора, не давши зібратися з думками.

Народу в коридорі стало значно менше, залишилися, мабуть, ті, кому справді було потрібно, або особливо завзяті. Марк тихенько про щось розмовляв з маленькою сивою жінкою, що м’яла хустку в руках.

Айдек розважав трьох дівчат, настільки схожих одна на одну, що одразу ставало зрозуміло: це сестри. Дівчата, котрі були одягнені непримітно і досить бідно, але трималися як справжні елана, тихенько хихикали й переглядалися. А жінка похилого віку в крислатому рибальському капелюсі, прикрашеною стрічкою і паперовою трояндою, то невдоволено хмурилася, то, забувшись, усміхалася. Щоправда, відганяти Айдека від підопічних не поспішала.

Капітана Велівери не було видно. Чи то пішов, чи то сховався, а то й зовсім зараз сидить у тій кімнатці, потрапивши туди через потаємні двері, і уважно слухає імператора.

— Палац, — пробурмотіла Ліїн і прискорила крок, виявивши, що відстала від Мелани.