Читати книгу - "Книга дивних нових речей"

побудовано. Ми постійно в ній молимося. Я пристосував псалми так, щоб оазянам легше було їх співати, і навчив їх цих версій. (Будова їхньої ротоглотки зовсім не така, як у нас; вони мають горло, а ось щодо язика я не певен.) Я читаю оазянам із Біблії, яку вони вперто називають Книгою дивних нових речей. Їх очевидно більше цікавить Новий Заповіт, аніж Старий. Захопливі пригодницькі історії зі Старого Заповіту, такі як про Даниїла у лев’ячій ямі, про Самсона і Далілу, Давида і Голіафа тощо, їх анітрохи не чіпляють. Вони ставлять питання, намагаючись усвідомити почуте, але навіть з їхньої реакції зрозуміло, що вони не можуть похопити. Ісус та спасіння, яке він приніс, — ось що тішить їхні душі. Мрія кожного євангеліста.

Це лагідні, добрі, скромні та працьовиті люди. Жити поміж них — то справжнє щастя. Вони звуть себе Обожнювач Ісуса Номер Один, Обожнювач Ісуса Номер Два і так далі. Обожнювач Ісуса Номер Один був першим, хто ввірував, ще коли Курцберґ тільки-но починав проповідувати. Шкода, що я не можу показати тобі фото, бо ж я неспроможний описати оазян. На відміну від нас, вони не так сильно відрізняюся між собою поведінкою. Приміром, я не скажу, що хтось із них екстраверт, а хтось інтроверт, хтось добрий на вдачу, а хтось лихий, хтось урівноважений, а хтось навіжений тощо. Усі вони доволі стримані, і відмінності між ними дуже тонкі. Треба бути справжнім майстром слова, щоб зуміти передати ці нюанси на письмі, а мені, як я виявив до свого сорому, цього хисту неабияк бракує. Оазяни й на вигляд дуже подібні один до одного. Чистий, без домішок, генофонд. Доки я не потрапив сюди, мені ніколи це не спадало на думку, але, коли нам потрібно було розрізнити двох людей, у пригоді ставало міжрасове схрещування і всі ті міграційні процеси, що відбувалися, відколи існує людство. Як наслідок, ми отримали таке розмаїття зовнішностей — ледве не карикатурне. Кажучи «ми», я, звісно, маю на увазі багатокультурний Захід. Якби ми були китайськими селянами і хтось попросив би нас описати когось іншого, ми б не казали: «У неї пряме чорне волосся, темно-карі очі, а на зріст вона близько п’яти футів трьох дюймів тощо». Нам довелося б відшукувати тонші нюанси. Тимчасом як на Заході таке різноманіття людей, що ми можемо сказати: «Він шість футів два дюйми заввишки, має світле кучеряве волосся й блідо-голубі очі», — і цим миттю виділимо людину з натовпу. Беа, я тут верзу казна-що, але суть у тому, що Обожнювачі Ісуса здалися б тобі однаковими в усьому, окрім, хіба що, кольору їхнього одягу. «По їхніх плодах ви пізнаєте їх!»[47] — ось яка моя думка. У наступному листі я розповім тобі про те, як прикрасили церкву деякі Обожнювачі Ісуса.

Пітер зупинився; усвідомив, що Беа може цілком справедливо засумніватися в тому, що він дотримає свого слова. Він напружив мозок.

Ось, наприклад , — написав Пітер далі, — Обожнювачка Ісуса Номер П’ять нарешті принесла свою картину, щоб повісити її на стелю разом із іншими малюнками. (0, як шкода, що ти не можеш їх побачити!) На її малюнку зображено Саломію і двох Марій біля Гробу Господнього та воскреслого Ісуса, що з’являється перед ними. Ісус розпростер свої руки, і здається, ніби він створений зі світла. Картина засліплює, я не знаю, як Номер П’ять лише барвником і шматком полотна досягла цього, але сяйво б’є по очах, наче фари машини вночі. Коли молишся чи співаєш, зводиш погляд догори і бачиш, як у темряві виблискує ця схожа на хрест постать. Така ось Обожнювачка Ісуса Номер П’ять. Дуже здібна панянка (а може, й пан, я досі не впевнений на сто відсотків).

Що ще тобі розповісти? Я не знаю, що писати, і це просто незбагненно, адже стільки всього важливого і прекрасного трапилося під час цієї місії, і кожної години, яку я проводжу в товаристві цих людей, переконуюся в Божій ласці. Якби ти була поруч, я переконаний, ми не один раз перезирнулися б із думкою: «Так! Сам Господь витає тут!»

Пітер зупинився і потягнувся. Він був увесь вкритий потом, від масних брів до кінчиків пальців. Голі сідниці чвакали на кріслі, оббитому штучною шкірою. Може, й не варто було вимикати кондиціонер і допускати до такої задухи. Пітер підвівся й підійшов до вікна. Ще одна дощова круговерть, наче перекотиполе, наближалася до бази. За п’ять хвилин дощ уже забарабанить по вікнах. Пітер так чекав цього! Хоча насолоджуватися дощем із цього боку скляної перепони було дещо сумно. Він мав бути там, надворі.

Утомлений, він упав на ліжко. Дишдаша висіла між ним і вікном, вимальовуючись на тлі яскравого сонячного світла. Пітер прикрив очі долонями, затуливши боковий зір так, що тепер бачив дишдашу без сліпучого блиску по боках. Одежина змінила свій колір із темно-сірого на білий. Зорова омана. Суб’єктивність реальності.

Пітерові пригадалася весільна сукня його дружини. Беа наполягла на тому, щоб вінчатися в білому, ще й нареченого змусила вдягнути білий костюм. Дивне рішення для пари, яка зазвичай уникала показності й офіціозу. Крім того, на вечірці мало бути спиртне. Пітер тоді запитав, чи ж не краще, якщо вони просто заскочать до бюро реєстрації актів цивільного стану у своєму звичному вбранні. «Аж ніяк», — відповіла Беа. Взяти шлюб у бюро реєстрації означало поступитися перед соромом за своє минуле. Однаково що сказати: чоловік, який лазив по загиджених лайном міських вбиральнях, не має права вдягнути білосніжний костюм, а жінка з такою, як у Беа, сімейною історією нехай і думати забуде про те, щоб стати під вінець у церкві вбраною в біле. Ісус помер на хресті саме для того, щоб змити таку ганьбу. Подібно як у Книзі Захарії ангел знімає зі священика брудний одяг: «Я зняв з тебе провину твою, і зодягну тебе в шати коштовні»[48]. Життя з чистого аркуша. І годі було відзначити початок життя з чистого аркуша сміливіше, ніж це зробили Пітер і Беа своїм весіллям.

Наприкінці святкування чимало гостей впилися, однак Пітер не взяв до