Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

- Ти стежив за мною? - спалах гніву в її очах раптом струснув її, наче похмілля моментально випарувалося.

- Та облиш, Віолетто, я просто взяв твій телефон, щоб віднести його тобі. Решта... само видалося, - він відповів спокійно, але очі його видавали біль і розчарування, немов уся його віра в їхні колись міцні стосунки розсипалася на порох. - І хіба є ще щось, що мені потрібно знати?

Вона стиснула губи, ховаючи телефон у долонях, але не відповіла. Вони обидва знали, що відповіді були вже не потрібні.

- Дмитре! - Віолетта крикнула йому в спину, її голос розлітався луною по будинку. - Ти думаєш, що зможеш усе так просто розірвати? Мій батько ніколи не дозволить нам розлучитися! - у її тоні чулися одночасно погроза і благання. - І до речі, ти ж не думав, що я не здогадуюся про твої... пригоди з Анною?

Він зупинився на мить, обернувся, і в його погляді промайнуло щось холодне і відсторонене. Віолетта, користуючись його затримкою, підійшла ближче, пом'якшила голос.

- Послухай, - вона спробувала вкласти у свої слова м'якість. - Давай забудемо про все це. У нас гарне життя, перспективи. Справи компанії йдуть у гору. Що ще потрібно? Я обіцяю, не піднімати минуле.

- Забудемо? - він стримано усміхнувся. - Ти хочеш просто зам'яти все це? Після всіх наших сварок, брехні і... - він хитнув головою, стримуючи порив сказати більше. - Ні, Віолетто, я не збираюся так жити.

Вона дивилася на нього з відчаєм, немов усе ще сподівалася переконати його.

- А як же компанія? Як твої зв'язки, Дмитре? Ти, здається, забув, що мій батько підтримує тебе не просто як зятя. Це не тільки про нас, це про все, що ми побудували разом, - вона на мить опустила очі, а потім додала: - Чи ти вважаєш, що все це процвітатиме, як і раніше?

Його погляд залишився твердим, хоча тінь роздумів на мить відбилася в очах.

- Якщо справа тільки в цьому, я поговорю з твоїм батьком сам, - твердо відповів Дмитро.

Він усвідомлював, що її батько - високопоставлений чиновник, який не раз допомагав прискорити проєкти компанії, відкривши їй двері, що були б зачинені для інших.

Вона примружилася, уважно дивлячись йому в обличчя.

- Ти впевнена, що це все? - він кивнув, прямуючи до виходу.

- І як думаєш, як батько поставиться до цього? - вигукнула вона, але він уже виходив за поріг, залишаючи позаду роки обману і фальшивої прихильності, які тримали його поруч із нею.

Залишався останній крок.