Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Як завгодно. У людському світі занадто багато способів померти. Головне не як, а що ми робитимемо після.

–І що ж?

–Відберемо душу, звісно. Що душа без тіла? Тіло, та й годі. Фізична оболонка без начинки.  Підготуйте клітку в Мавзолеї Душ. У нас з'явиться новий пацієнт.

Сієтл. Дім Найджела

–Шкода, що Ельга й Ельгорт не з нами. – сказала Калерія, витираючи тарілку.

Найджел опустив голову.

–Якщо Ельга передумала вбивати її, чому не повернеться до нас? – запитав Пітер.

–Я думаю, вона не може.–відповіла Калерія.

–Як так? – запитав Найджел.

–Сам подумай. Усі ми живе нагадування, що все могло б бути добре. Ми живі й у нас є половини. Уяви, як жити їй? – запитала Пайпер.

Найджел страшенно сумував за ними обома. Без них ця команда якась не така. Нехай Ельга і трималася осторонь, було в ній щось таке, що змушувало Найджела хотіти її схвалення і присутності. Він піднімався в їхню з Джиланою кімнату, зазирнув дорогою до спальні Калерії. Її ліжко було застелене, поруч розташовувався столик із нічником і фотографією. Він підійшов розглянути фотографію, де Калерія зав'язувала краватку–метелика високому хлопцеві, який мило посміхався і обіймав її за талію. На Калерії та сама сукня, в якій вона сьогодні. Найджел засмутився від розуміння, що ніколи не познайомиться із чоловіком, що міг би бути його прийомним батьком.

–Це Калеб. – відгукнулася Калерія. Найджел повернувся на її голос, дівчина обіймала себе за плечі й дивилася на фото. –Того дня, коли ми одружилися.

–Ти виходила заміж у чорному? – криво усміхнувся Найджел.

Вона посміхнулася, хлопець обійняв прийомну маму.

–Тоді грошей на пишне весілля в нас не було. Він купив мені цю сукню, коли ми були в Італії, я вирішила, що вона і стане моєю весільною.

–Ви такі щасливі на фото.

–Це так. Ми з Калебом були щасливі все наше з ним життя. Я нікого й ніколи не любила так, як його.

Найджел поцілував Калерію в маківку, вона уткнулася в його плече.

Похмурий ліс. Ґотлін

Вона приходить у мої сни щоночі. І такі бажані сни мої стають такими хоча б тому, що я бачу її. Віддав би все, аби вони стали реальними. Іноді вона просто сідає на кушетку поруч зі мною, іноді вона бере мене за руку. Я говорю з нею. Дуже часто. Моє двійнятко, моя сестра, найцінніша людина в моєму житті.

Найчастіше я бачив її з яскраво–білим кольором волосся, воно було прямим і блискучим, на ній була сукня, яка ніби складалася з крижаних пік. На голові маленька тіара, яку вона носила з дванадцяти років. Її ніби оточував суцільний лід. Ніби більше нічого не залишалося. Я боявся цього почуття. Перші дні снився сон, про те, що вона гуляла в Південному лісі, у світлій сукні, сухе листя чіплялося до подолу. Біле волосся розвивав вітер. Вона йшла вперед, шепочучи слова давньої молитви богам. Я кричав їй, кричав, що я тут, що я живий. Але вона не чула, тільки тихо молилася, по щоці її текла сльоза. Вона мене відпускала, йдучи вперед так швидко, що я був не в силах наздогнати її. Останнім часом я бачу її іншою. Вона крокувала по Похмурому лісі. Жорстока, відчужена. Її волосся почорніло, одягнена вона в довгий чорний мереживний плащ із червоним підбоєм. У неї довгі гострі кігті, чорна корона з гострими шипами. Ніби це вже не та Ельга, яку я знав. Її поглинула темрява.

Коли вона приходить, не бачить мене. Як не намагаюся я заговорити з нею, вона кладе чорну троянду поруч зі мною і мовчки йде. Я помічаю не відразу, що зап'ястя її, без заповітної стрічки. Нею пов'язане стебло троянди, яка лежить біля моїх ніг. І я розумію... Тепер ми розірвані по–справжньому. Я прокидаюся в холодному поту, але розумію, що це наше майбутнє. Вона перетвориться на зло, перейде на бік темряви, вона розірве зв'язок і буде одна до кінця віків. Цикл за циклом. А я застряг, у цьому чортовому Мавзолеї Душ, без жодного шансу на порятунок. Що найстрашніше, що вона думає, я мертвий. А я не хочу, щоб вона так думала.

Дженніфер снився Кріс, який нарешті втілив свою мрію: назбирав на красиву машину, постери з якою прикрашали кожну стіну його кімнати. Уві сні вона хмурилася, чомусь їй не подобалося це придбання. Вранці її розбудив радісний крик брата. Сон зник з її пам'яті, ніби його й не було.

–Джен! Джен! Я купив!

Вона, поморщившись, встала, бурчачи щось про неділю і совість. Кріс потягнув сонну сестру до вікна, задерши фіранки. Помітивши блискучий спорт–кар, що стояв на узбіччі, вона миттю прокинулася.

–Ну, нічого собі!

Кріс щасливо посміхався.

–Ходім, покатаємося! – підстрибував він.

–Дай, хоч умиюся.– попросила Дженніфер.

–Гаразд. Чекаю зовні.

Вона вмилася, почистила зуби, переодяглася і побігла вниз.  Вискочивши, з розбігу, вона кидалася в обійми регочущого Кріса.

–Така гарна... – протягнула Дженніфер. – Нова?