Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

303
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 203
Перейти на сторінку:
Пилипової родини був отой притік і витік життя й буття, а з веселої раніше Оксана стала замкнутою матір’ю й господинею в обійсті.

Рубцювалося незагойне горе під весняними вітрами, що гуготіли в бовдурі, набухли і відбрунькувалися галуззя дерев, готуючись заквітнути, відпарувала, осушившись, земля і вкрилася стрілистим зелом, як врешті, згорівши в сухотних гарячках та залившись потом, якось під ранок перестав жити Петрусь. А перед тим спала гарячка, кашель затих, він за довгий час навіть поїв і навіть брався встати. Не голосила вже Оксана так, як по смерті Пилипа, не била себе в поли, а оніміло сіла над покійником, і, за сльозами не бачучи світа, скулила-скиглила-скімлила, бо горе запеклося в ній і скувало усе єство людини і матері. Поховавши малюка поряд із батьком, Оксана стала невпізнанно іншою, говорила тихо, мало і лишалася собі на умі. Ні дочки, ні рідні, ні сусіди більше не бачили її усміхненою чи звеселілою ніколи. Всю неймовірну пристрасть до праці вона ділила навпіл для догляду дівчат і Василька, аж упадаючи жертовно над ними. Повна сил, у тридцять п’ять років вона поховала разом із чоловіком і сином себе, як жінку, і лишилась лише заповзятою матір’ю та тяжкоробітною господинею.

Карпо і Ганна Янчуки, Палажка з Самілом Гармаші, Дарина і Грицько Вертепи не могли пізнати її, бо Оксана першою до них не обзивалася, відповідала помірковано, односкладно, ніби не при собі будучи. Так же вела вона себе і з замовниками, кількість яких не зменшувалася, а від неймовірної якості її виробів ще й збільшувалася. Ганна відчуженість зовиці та її переміну сприймала аж боляче, бо відчувала, що втратила щось щедре й щире, не знати, як та чому, ніби прогрішилася неждано-негадано перед Оксаною, як святою. Почували те ж до вдови і Пилипові сестри, хоч, правда, й менше за Ганну, бо жили дальше і бачилися куди рідше…

А в Україні, як рідко де в новоімперії, що день, то більше буяли несамовитство й  сваволі, намічені Десятим з’їздом КП/б/ України – перспективи будівництва в містах, знищення куркуля, як класу, в селах, розгроми троцкізму та націоналістичного ухилізму серед інтелігенції в рядах партії при впровадженні першого п’ятирічного плану у так званому народному господарстві республіки. Суцільна колективізація в селах, організація радгоспу в Чигирині на базі отієї жалюгідної комуни вели до усуспільнення земель уже й колишніх червонокозаків, хоч Карпа із десятидушою родиною те до часу ще обходило боком при непомірних оподаткуваннях, із яких він ледь-ледь вилазив.

Янчук чомусь вірив, що те все тимчасове, і тому виплачував оті контрактації належно, а з дорослішанням дітей працював з потроєною енергією не лише для своєї родини, а й для Пилипової, найпаче в сінокоси й жнивування чи при молотьбі, але коли б не млин та мірчуки, тяжко сказати, як би вони всі зводили кінці з кінцями. Поряд із Карпом, як рівні, трудились і Тодось, Ганна й Домашка, навіть менші діти, окрім Степанка, що був основним доглядачем хворого Гриця, бо решта не мала на те часу. Карпо в отій праці несамовитів, шаленів, проймався пойнятістю, що виражалася в побоях Тодося й Петруся, а нерідко й Ганни, що ставала у захист синам.

І в результаті сталося неймовірне: після чергової бійки утік із дому Тодось - на радість решті дітей. Утік, нікому нічого не сказавши, одного ранку, і Ганна, розшукавши сироту Онисю, яку вподобав собі син, дізналася від неї, що він, завербувавшись на “Дніпрогес” чи в Запоріжжя, відбув у Черкаси, а звідти пароплавом поправився до місця. Лютував Карпо до нестями навіть у постелі, проклинав усіх дітей, на чому світ, бо весна ішла і несла безліч роботи, яку Карпові тепер було не осилити самотужки і яка лягала на плечі Домашки, Ярисі та Петрика.

Отак, через силу, поорались, обсіялись і посадились, - у такій напрузі, що Карпо та Ганна часом і зовсім не спали, геть виснажившись. Літо провели у сльозах, потові та Карпових бійках, справилися із жнивами, сінокосом та молотьбою, ба й вчасно здали в контрактацію бузівка і збіжжя, постячи і ждучи поросят, що були вже чималими кабанчиками. На чергу зводилися отави під коси, всихали картоплі під заступи, ждали тіпання плоскінь і матірка, вимочені у воді. Саме тоді у недільний день з’явився Тодось: зовсім інший, дорослий, з подарунками для всіх і навіть Оксаниних, окрім батька.

Не з дороги, а від Онисі, як вияснилося потім, в якої зупинився на кілька днів. Петрик саме читав батькові, як завжди, Біблію, коли брат із тяжкою валізою увійшов до хати. Батько вже дрімав майже, і поява Тодося його не лише збудила, а й осатанила, бо скочив із полика, як обпечений, на Тодося та кинувся того бити. Але сталося несподіване: Тодось не лише відбив батьків ляпас, а й швиргонув батьком так, що той оторопів, упавши сидьма на лаву поряд із столом. То був жах для всієї родини, а Карпа він паралізував, обезсилив, зламав морально, онімив і загнав у отороп, аж поки врешті він, скигливо стогнучи і нікому нічого не кажучи, вискочив надвір.

А в хаті Ганна з дітьми мовчки дивилися, як Тодось розкладав дарунки на лаві: матері й дівчатам разом із тіткою Оксаною й доньками Тодось привіз ситцеві хустини, Грицеві і Петрусеві – по б’язевому костюмові, а Степанкові й Василькові – по торохтілці, від чого всі хлопці були “на сьомому небі”.

- Живу у гуртожитку, працюю тяжко на розмісі бетону, який ще й вантажу на грабарочки. Заробляю по шістдесят карбованців місячно, але плачу за гуртожиток, за спецівки, за прання білизни, за харчі в їдальні, воду, електрику тощо. Купив, як бачите, собі доброго костюма, черевики і пальто на зиму. Сподіваюся з часом купити і ще дещо собі та Онисі, бо тепер їй привіз лише черевички та сачок. З Онисею не живу, а думаю забрати її колись до себе, як матиму своє мешкання та вона згодиться стати мені дружиною, - і хвалився матері при всіх Тодось, і ділився наспіх планами на майбутнє. - З дому нічого не беру, бо не вважаю, що воно моє. Батька проклинаю навіки і за себе, і за вас усіх разом, прошу вас за це мене не судити - на інше не маю сил у собі. На тому бувайте

1 ... 107 108 109 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"