Читати книгу - "Діти"

Сів, спершись ліктями на переднє сидіння:

—. Ех, ну чого мені так вити хочеться! Так неінтелігентно хочеться вити. Слухай, малий, ти не будеш боятися, як я завию по-вовчому?

— А чому тобі хочеться вити?

— Нудно… Свинячі морди навколо. Хрум-хрум, плям-плям — і зжерли.

Деякий час вони їхали мовчки. Малий зачаровано вдивлявся в темряву. Раптом у світлі фар заметушилася тінь.

— Заєць! — закричав Данило.

— Зайчик? — підстрибнув хлопчик. — Де зайчик?

— Давай газу, Даник! — відчайдушно виборкався з дрімоти Юра. — Заєць убік не стрибне! Ти його осліпив!

Заєць (Данилові він здавався товстим і великим) мчав, прищуливши довгі вуха.

— Не втечеш! — спалахнув у Данилових очах мисливський азарт, і він дав найбільшу швидкість.

Машина заревіла. Ззаду підганяв його Юра. В лементі зовсім не було чутно дитячого голосу. Данило з розгону поїхав на зайця і раптом різко загальмував. Він і Юра вискочили з машини. Весь передок її був забризканий кров’ю. Трохи крові пролилось на асфальт. Під машиною заєць видавався геть миршавим. Схилившись над впольованим зайцем, обидва чоловіки важко дихали. Треба було якось витягнути його з-під колеса.

Хлопчик тремтів. Він боявся залишатись в машині і боявся вийти з неї. Нарешті відважився, тихенько зліз із сидіння. Було дуже темно. Тато і той чужий дядько сиділи навпочіпки. Хлопчик ступив до них крок, але раптом змахнув руками і ледь не впав, послизнувшись у крові…

1980–1981 pp.