Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

Коли ж беззаконний той муж, саном газофілакс, перед лицем святого став, зразу почав найжорстокішими словами незлобливого роздразнювати й погрозами страшити, неправедним і зрадником батьківщини його називаючи, ворогом ж царевим, і все мерзенне й гидке говорячи. І спитав його святий, з якої причини на нього говорить таке і за яку зраду його ганьбить. Він наклеп неправедний сплів, свідків, що відкрито брехали, привів, які на преподобного злословили, ніби той великі гради передав варварам: Олександрію, і Єгипет, і Пентапол. "Їх же від наших, — казав, — забрав меж, до сарацинів приєднав, бо приязний з ними і добре до них налаштований." Святий же назвав сказане неправдою, достойною сміху. "Що-бо мені, монахові, — казав, — до тих, що беруть гради. І що спільне в християнина зі сарацинами, чи не більше християнським градам корисного бажаю?" Безсоромний же наклепник той до инших неправд звернувся, наче сновидіння якісь плів, безчинними голосами крик творячи і наговорюючи, наче блаженний Максим ганьбив царя східного, що цар західний світліший, повідаючи, і представляв на те лжесвідків. Преподобний же, тяжко зітхнувши, сказав: "Дякую Богові моєму, що відданий я в руки ваші й такими провинами неправедними випробовуюся, щоб ними вільні свої прогрішення й життя мого гріхи очистилися. Але щоб короткими словами на ваші наклепи відповісти, спитаю вас спершу: "Чи від мене самого те, що говорите про хулу на царя, чули, чи инший хто розповідав?" Сказали ж вони, що "від инших чули, які чули те з уст твоїх". І коли святий просив, щоб були представлені ті і в лице щоб свідчили, вони розповідали про тих, що вже нема їх серед живих, вимерли-бо. Тоді святий сказав: "Якщо говорите, наче повимирали ті, що чули хулу з уст моїх, то чому раніше, коли вони живі були, мене на допит не привели, так-бо і ви від багатьох трудів звільнилися б і я б поніс кару за річ правдиву. Але очевидно, що не є правдою те, що ви на мене наговорюєте. І ті, що на мене суд вчинили, ті не поклали перед очима своїми Бога, Який випробовує серця людські. Хай не побачу Лиця Господа мого ані християнином не назвуся, якщо те брехливе свідчення, яке ви сплели, колись подумав чи сказав перед кимось, чи чув від когось". Після цього привели одного Григорія, лжесвідка, який розповідав, що чув у Римі від учня Максимового Анастасія, що царя попом називав, цього ж, мовляв, навчився той Анастасій від учителя свого Максима. Святий же Максим, проти Григорія ставши, сміливо брехливий той наклеп викрив, повідомляючи, що коли Григорій у Римі був, тоді "про одновольність мав, — казав, — бесіди з нами, щоб ми прийняли вчення типосом назване, і на те ми відповідали супротивне, бачивши корисне для душ наших. А те, що ви говорите нині, того не відаю, бо ані я, ані учень мій такого не говорив ніколи, Бог свідок. Проте знаю, що говорив тоді не учневі моєму, але самому цьому Григорієві таке: "Про догми віри досліджувати і законопокладати єреям більше, аніж царям годиться, тому що їм довірено є і царя помазувати, і руки покладати, і Хліб Небесний приносити, і перед вівтарем стояти, і всі инші найбожественніші і найвищі таїнства звершувати їм доручилося". Це говорив тоді й нині говорю, ті мої слова пам'ятати і сам Григорій не відречеться, і якщо б відрікся, то відрікся б себе самого. За це мене кожен хай або засудить, або невинним суду хай зробить".

Не відаючи, що робити, ті, що поклали надію свою на брехливі слова, вивели праведного геть, ввели ж учня його Анастасія. Його ж словами грізними й погрозами жорстокими страшили, переконували, щоб казав щось на учителя свого. І примушували його, щоб сказав, ніби учитель його мучив в Римі Пирра, коли з ним сперечався про віру. Анастасій ж кріпився, говорив, що учитель його не лише Пиррові ніякого не вчинив зла, але й вельми його шанував. Коли це Анастасій говорив, почали його бити кулаками по шиї, і по лиці, і по голові — так істину хотіли неправдою згубити, і відіслали його, щоб знову замкнути в темниці. Святого ж Максима знову прикликали. Не задовільнившися першим на нього наклепом і допитом дошкульним, иншим наклепом непереможного перемогти намагалися. Наклеп же був такий: наче Оригенових догм він був послідовником і з ними погоджувався у всьому. І коли зразу святий їхній наклеп брехливий як неміцний заперечив легко, розповідаючи, що Ориген від Христа і від християнської спільноти відлучений, а той, хто йде за ним і його байками, той від Бога суд прийме, тоді знову про Пирра допитували, і через що він [святий Максим] від патріярха Царгородського відлучився, не хотівши з ним спільноти прийняти, й иншими питаннями його допитували. Поставили перед ним царський той типос, якого святий зневажав, і сказали, що належить типос той у великій мати честі, як велику й незмінну догму віри. Коли святий те заперечував, йому докоряли багатьма докорами безчестивши. Тоді бачивши, що у всіх висловлюваннях преподобний Максим їх перемагає і самі себе своїми ловлять сітями, розпустили раду, до царя скоро йшли, нездоланну мужність авви Хризополітанського сповіщаючи. "Максим, — говорили, — у словах є непереможний, і ніхто його переконати не може, щоб однодумний нам був, навіть коли б хтось хотів його й мучити". І посаджений був преподобний знову до в'язниці. За короткий час инші до нього прийшли, думаючи, що коли часто з ним сперечатися і словами грізними його страшити, легше буде його до своєї віри схилити. Казали ж ті, що прийшли, що від патріярха послані. І почали святого питати: "Якої, — говорили, — є Церкви, чи Візантійської? Чи Римської? Чи Антіохійської?" Чи Олександрійської? Чи Єрусалимської? Це всі ті Церкви з належними їм краями, які з нами годяться, якщо і ти вселенської Церкви, то разом будь з нами, аби страдницького життя у вигнанні не почати, — незчуєшся, як постраждаєш. До них блаженний муж премудро відповідав, говорячи: "Христос Господь назвав, що вселенською Церквою є