Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Назавтра довідався цар все про Нахора й позбувся надії, яку на нього покладав. Побачив своїх мудреців, що були до кінця переможені і в недомислі пробували, розгнівався на них, обезчестив їх лютими докуками, інших же й ранами численними обклав, сажею лиця їхня почорнив та й прогнав від лиця свого, і відтоді вже не пошановував жерців, ані не приносив жертов ідолам, але огуджував їх. І був у недомислі, вагався помислами своїми: ані ідолам не кланявся, ані християнської не приймав віри. До Йоасафа ж численні приходили, насолоджуючись од нього спасительними словами і до Христа навертаючись. Жерці ж, бачачи себе знеславленими та в нарузі і що цар від богів їхніх відвертається, послали швидко до одного великого волхва, котрий пробував у пустелі з бісами, його ім'я було Тевда, і тому все, що сталося, звістили, старатливо його молячи, щоб допоміг їм. Тевда ж узяв із собою численну бісівську силу, прийшов дерзновенно до царя, знайомий-бо йому був та й люблений од нього, і знову хитрими та звабними словами своїми схилив царя до ідолопоклонства й учинив із ним великого празника бісам. Намагаючись же й блаженного Йоасафа відвернути від Христа до ідолопоклоніння, дав цареві раду лукаву таку: нехай забере від Йоасафа всіх слуг, а замість них приставить нехай гарних жінок і прекрасних дівчат, щоб служили йому. "Я, — каже, — пошлю одного із бісів, котрий запалить у ньому сласний вогонь до любодійства, а коли відтак з однією з'єднається, тоді, о царю, за твоєю волею все буде". Цар же послухав ради лукавого, зібрав багато красних дів та юних жінок і, прикрасивши їх коштовними одіннями та золотими прикрасами, ввів до палацу синового, а всіх слуг геть вивів. І не залишилося в Йоасафовім палаці жодного чоловічої статі, але жінки та дівчата всіляку службу чинили. Найшли невидимо й лукаві духи, прислані від волхва Тевди, і розпалювали плотську піч мужнього юнака й поганими думками на нього нападали. І був блаженний Йоасаф у біді й брані великій, а найбільше, коли одна понад інших красніша дівчина, не тільки від царя, але й від бісів наущена, простягла сіті зваби своєї на нього. Була то дочка одного царя, полонена й заведена зі своєї вітчизни і цареві Авенірові віддана як великий дар. Її ж бо, як вельми гарну, послав батько на зваблення сина; в неї увійшов улесний біс, навчив її слів премудрих і бесіди хитрої. Той-таки лестивець і святому юнакові накликав любов до неї без похоті, спершу помалу його вловлюючи. І любив її блаженний заради її мудрості й доброго норову, а ще й жалість до неї мав, бо царська була дочка, а полонянка — вітчизни-бо своєї і слави позбулася. Тож мислив, як її од ідолопоклонства відвести, а християнкою учинити. Так він помишляв і пристрасної похоті в собі не відчував, тож почав із нею бесідувати, кажучи: "Пізнай, о дівчино, Бога, котрий вовіки живе, щоб не загинула у звабі. Пізнай Творця і блаженна будеш, уневістившись безсмертному Женихові". Багато таких він вимовив слів, а в той час нечистий дух навчив жінку розгорнути тенета зваб і до падіння волочити блаженну ту душу. Сказала дівиця та отак: "Коли про моє спасіння турбуєшся, пане мій, і хочеш смиренну мою душу від ідольської зваби збавити, то вчини і ти єдине моє прохання, і тоді, відкинувши батьківських богів, приступлю до твого Бога і до останнього дихання служитиму Йому, і так візьмеш мзду заради мого навернення". Запитав святий юнак: "Яке прохання твоє, дівчино?" Вона ж і позиром, і словом зваблюючи його до любодійства, сказала: "Будь зі мною в подружжі, і я повелінню твоєму повинуюся". Він же рече: "Марно таке дерзнула покласти переді мною моління, бо я, хоча й хочу твого спасіння, одначе осквернити мені себе неможливо". Вона ж, вигладжуючи йому дорогу до гріха, рече: "Ти, пане мій, наповнений є всілякої премудрості, марно кажеш таке, називаючи подружжя поганим. Знаю і я християнські книги, і численні писання читала у вітчизні моїй, і з християнами не раз бесідувала. Хіба ж не написано в книгах ваших: "Чесний шлюб та ложе непорочне". І знову-таки: "Бо краще оженитися, ніж розпалятися". Чи ж не пізнали шлюбу стародавні патріярхи, і пророки, і праведники, як Писання ваші навчають; хіба не проповідує Писання Петра, який жінку мав, а його ж верховним апостолом називаєте? Хто це тебе навчив, пане мій, шлюб сквернотою називати? Воістину відступив ти від правди учення вашого". Блаженний же їй відповів: "Коли так є все у Святому Писанні, як це мовила ти, вільно є кожному, як бажає, з'єднатись у шлюбі, однак окрім тих, що обіцяли Христові берегти своє дівство. Я ж, відколи прийняв святе хрещення, обіцяв чистим себе подати Христові в непорочному дівстві, то ж як маю дерзнути переступити учинену Богові клятву?" Знову мовить звабниця: "Коли не візьмеш мене в подружжя, то виконай інше мале моє прохання, як хочеш спасти мою душу. Будь зі мною цю ніч. Коли ж учиниш це, то обіцяю тобі, що завтра прийму християнську віру. І буде тобі не тільки відпущення гріхів заради такого промислу, але й велике воздаяння від Бога приймеш за моє навернення. "На небі радіють більш за одного грішника, що кається" — каже твоє Писання. Коли ж радість буває на небесах через навернення грішника, то ж чи не буде великого воздаяння тому, хто наверне грішника і стане причинником такої радості ангелам? Воістину так є і безсумнівно, бо й начальники віри вашої, апостоли, багато чого за розглядом чинять, переступаючи меншу Божу заповідь заради більшої заповіді. Чи ж Павло не обрізав Тимотея, хоча обрізання і беззаконним вважається християнами? Одначе він не зупинився, щоб те вчинити заради ліпшого уладнання. І багато такого у книгах своїх віднайдеш. Коли ж бо справді душу мою спасти бажаєш, то виконай це моє мале бажання".

Коли це сказала, почала душа блаженного всілякими помислами від добра до зла хитатися, а сила постанови слабнути, воля ж і розум розм'якшатися. Сіяч же злоби диявол,