Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ще одне питання? Чи треба мені, у світлі всього почутого, лізти в гості до Кара-мурзи?
Тут варто добре обмозгувати. Втім, для збирання та аналізу інформації немає часу. Та й пора доби не та. Вдень би я поштовхався на ринку, послухав міські плітки. До речі, а чому «секретар» мовчить? Коли не питав, перед кожним візитом всяку дурню молов, а як знадобилася інформація — мовчить, наче риба об лід.
«У місті подейкують, що Великий хан Махмед-Гірей велів вкорочувати надто довгі язики просто на місці», — одразу реабілітував себе помічник.
«А, ну це змінює справу. Тоді тобі справді варто помовчати… — посміхнувся я подумки. — Ну, а мені, в такому розрізі, краще один раз побачити, ніж сто почути. Тим більше, коли всі у мовчанку грають»
Дорогу до будинку Кара-Мурзи я пам'ятав. Так що блукав недовго.
Ворота замкнені. І на подвір'ї тиша. Неправильна тиша. Ну так, назвавшись грибом ...
Я підняв палицю і тричі стукнув у стулку.
— Хто? — воротар озвався одразу. Занадто поспішно для нормального слуги, що охороняє спокій багатого дому. І цей голос не належав Абдулі. — Чого треба?
Втім, це я вже переборщив. Кара-мурза, за моє спасіння, обіцяв рабові волю. Та й я грошей дуже щедро відсипав. Отже, все вірно — Абдула тепер у своєму будинку ночувати повинен.
— Вечір добрий. Чи дозволено мені побачити вельмишановного Кара-мурзу? Нехай продовжить Аллах його роки.
Ворота злегка прочинилися. Начебто з того боку побоюються чужинця.
— Іди геть, жебрак. Ми після заходу сонця не подаємо. До сивого волосся дожив і не знаєш, що це погана прикмета?
— Я не за милостинею, шановний страж воріт. Мене просили передати звістку друзі високоповажного Кара-Мурзи.
— Ось як?.. Це змінює справу. Заходь… Мій господар чекає звісток.
Стулка відкрилася ширше. Цей слуга міг бути будь-ким, тільки не воротарем. З такою пикою найкраще виходити на велику дорогу. Поглянувши на нього, кожен мандрівник з радістю і без жалю розлучиться з майном. Ще й дякувати буде, що живим відпустили.
— Не хочу оскверняти поріг вашого будинку, шановний. Я надто довго був у дорозі. Запаршивів, як шолудивий пес. Може, ти передаси на словах? А я зайду за відповіддю завтра вранці, як вмиюся і виперу одягу?
— Заходь, заходь… Не примушуй себе просити… Ми не гидливі. І з коростою на тілі доводилося бачити, і навіть зовсім без шкіри.
Голос пролунав за спиною, і під лопатку мені вперлося щось гостре. Добре, під балахоном на мені міцна безрукавка, інакше б до крові проткнув би.
— Я ж…
— Там усе розкажеш… — натиск посилився, і мені довелося зробити крок у двір.
Слава Аллаху та іншим Буддам. Ще не вечір, а в мене вже як мінімум дві новини. І, як належить — одна хороша, а друга не дуже. Перша, — Кара-Мурза не зрадник. І це добре. Дуже він мені сподобався. Не хотілося розчаровуватись. А друга, — судячи з того, де організовано засідку, щось пішло не так і мій приятель у біді. Залишалося дізнатися про масштаби лиха і ступінь поінформованості ворогів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.