Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

— Ні, тому вона повернулася до віри своїх предків.

— А хто були її предки?

— Зграйка дрібних політиканів і суворих хлопців. Проте мушу сказати, що я не мав би бути такою чутливою рослинкою. Зрештою, Чикаґо — моя рідна земля. І я мав би прийняти її.

— Вона плакала вночі через своє змарноване життя, і це зіграло вирішальну роль. Ти мусиш висипатися. Ти так і не зміг пробачити жінці, яка не давала тобі спати через свої внутрішні конфлікти.

— Я думаю про чутливі рослинки у Діловій Америці, бо ми летимо до Нью-Йорка, щоб дізнатися про останню волю Гумбольдта.

— Цілковита втрата часу.

— І я запитую себе: «Чи мусить філістерство ранити аж так?».

— Я розмовляю з тобою, а ти читаєш мені лекції. Всі наші міланські домовленості довелося змінювати. І заради чого! Він не мав нічого, що міг би тобі залишити. Він помер у жалюгідному готельчику, несповна розуму.

— Перед смертю його розум прояснився. Я знаю це від Кетлін. Не будь поганим другом.

— Я найкращий друг, якого ти будь-коли мав. Ти сплутав мене з цією злобною фурією, яка тягає тебе по судах.

— Повернімося до нашої теми. Американці мали підкорити пустельний континент, тож від них годі було очікувати зосередженості ще й на філософії чи мистецтві. Старий доктор Луц називав мене клятим чужинцем, бо я читав його дочці вірші. Зрізати мозолі у приватному кабінеті в середмісті — ось де справжнє американське покликання.

— Будь ласка, згорни мій плащ і поклади на полицю. Хоч би стюардеси нарешті перестали точити ляси і прийняли у нас замовлення.

— Звісно ж, люба. Але дозволь мені закінчити про Гумбольдта. Знаю, ти думаєш, я забагато говорю, але я схвильований і до того ж почуваю провину перед дітьми.

— Саме так, як і хоче Деніз, — сказала Рената. — Коли ти їдеш, не лишаючи адреси, за якою можна було б надсилати листи, вона каже: «Гаразд, якщо наших дітей вб’ють, ти прочитаєш про це в газеті». Та не роби з цього трагедії, Чарлі. Ці діти не сумуватимуть на Різдво, і я впевнена, що Роджер теж чудово відсвяткує зі своїми бабусею й дідусем у Мілуокі. Діти люблять ці традиційні родинні святкування.

— Маю надію, що з ним усе гаразд, — відповів я. — Я дуже люблю Роджера. Він — чудове дитя.

— Він теж тебе любить, Чарлі.

— То повернімося до Гумбольдта.

Ренатине лице набуло виразу «зараз-я-тобі-скажу-прямо», й вона промовила:

— Чарлі, цей заповіт — просто розіграш із того світу. Ти сам якось казав, що, цілком можливо, це посмертний жарт. Цей чолов’яга помер божевільний.

— Ренато, я читав підручники. І знаю, що клінічні психологи говорять про депресивних маніяків. Але ж вони не знали Гумбольдта. Зрештою, Гумбольдт був поет. А що клінічна психологія знає про мистецтво та істину?

Це чомусь розсердило Ренату. І вона роздратовано сказала:

— Ти б не вважав його таким чудесним, якби він був живий. Це все тому, що він помер. Кофриць продавав мавзолеї, тож мав ділові причини для своєї зацикленості для смерті. Але що коїться з тобою?

Мені хотілося відповісти: «А з тобою що? Чоловіки, які були чи є в твоєму житті — це мавзолейний Кофриць, гробар Флонзелі й тужливий Сітрин». Проте я прикусив язика.

— Що ти насправді робиш — це вигадуєш з мертвими стосунки, яких ніколи не мав за їхнього життя. Ти створюєш зв’язки, що їх би вони не допустили або на які ти був нездатний. Я чула, ти якось сказав, що деяким людям смерть на користь. Можливо, йшлося про те, що ти маєш із цього якийсь зиск.

Це змусило мене замислитися і я відповів:

— Але небіжчики — живі у нас, якщо ми думаємо про них, як про живих, і хоч би що ти казала, а я таки любив Гумбольдта фон Флейшера. Його балади глибоко мене зворушили.

— Ти був лише хлопчиськом, який вступив у прекрасну пору життя, — зауважила вона. — До того ж він написав заледве десять чи п’ятнадцять віршів.

— Це правда, він написав небагато. Але його вірші були прекрасні. Навіть одного часом досить. Ти маєш це знати. Його поразка — це те, про що варто поміркувати. Дехто каже, що поразка — єдиний справжній успіх в Америці, і ніхто, хто досягає успіху, ніколи не залишається в серцях своїх співвітчизників. Тут наголошується саме на співвітчизниках. Можливо, саме тут Гумбольдт припустився своєї великої помилки.

— Думаючи про своїх співвітчизників? — запитала Рената. — Коли ж вони принесуть наші напої?

— Будь терпляча, і я розважатиму тебе, аж доки нам їх подадуть. Є декілька речей, що я хотів би ними поділитися стосовно Гумбольдта. Навіщо Гумбольдтові було так перейматися? Поет — це те, чим він є сам у собі. Ґертруда Стайн розрізняла людей, які є «сутністю», і людей, які мають «ідентичність». Значуща людина — сутність. Ідентичність — це те, що надає нам оточення. Твоє цуценя впізнає тебе, і тому ти маєш ідентичність. Сутність же — безлика сила і може породжувати страх. Це як Т. С. Еліот сказав про Вільяма Блейка. Така людина, як Теннісон, була занурена в своє середовище або ж укрита шкаралупою чужих поглядів, але Блейк був голий і бачив людей нагими з центра свого кристала. В ньому не було нічого від «вищої особи», і це жахало. Це сутність. Ідентичність ставиться до себе поблажливіше. Ідентичність наливає собі випивку, запалює цигарку, шукає людських задоволень та уникає труднощів. Спокуса прилягти відпочити дуже велика. Гумбольдт був сутністю, яка слабшала. Поети мусять мріяти і бачити сни, а це в Америці не так уже й легко. Бог «дає пісні вночі», йдеться у Книзі Йова[234]. Я багато міркував про всі ці питання й зокрема — про знамените Гумбольдтове безсоння. І гадаю, що його інсомнія була передусім свідченням сили світу, людського світу з усіма його дивовижними проявами. Світ — цікавий, справді цікавий. У світі є гроші, наука, війни. Політика, занепокоєність, хвороби, розгубленість. У ньому — вся напруга. Якщо одного разу ти вхопишся за дріт під високою напругою або ж станеш кимсь, матимеш відоме ім’я, ти не врятуєшся від електричного струму. Він вразить тебе. Гаразд, Ренато, я підсумовую: світ має силу, і сила викликає інтерес. У чому джерело поетової сили, що пробуджує до нього інтерес? У мріях і сновидіннях. Це відбувається, тому що поет — це те, чим він є сам у собі, бо в його душі лунає голос, сила якого може зрівнятися з силою суспільств, держав і режимів. Він цікавий не