Читати книгу - "Бенкет круків"

сіпнув поламаним мечем, щоб захистити обличчя, та щойно підніс клинок, Брієнна рубонула знизу. Клятвохранитель прошив дублену шкуру, вовну, людську шкіру та м'ясо, впиваючись перекупному мечу в стегно. Пиг шалено відбивався, але під ним підломилася нога. Черкнувши поламаним мечем Брієнну по кольчузі, він гепнувся горілиць. Дівчина миттю застромила клинок йому горло, провернула й висмикнула — і рвучко розвернулася: Тимеонів дротик просвистів, черкнувши її по обличчю. «Я не злякалася,— подумала Брієнна, а кров червоно цебеніла в неї по щоці.— Бачили, пане Гудвіне?» Рани вона й не відчула.

— Твоя черга,— гукнула Брієнна до Тимеона, поки дорнянин витягав другого дротика, ще меншого й товстішого, ніж перший.— Кидай!

— Щоб ти відхилилася, а тоді напала на мене? Я тоді закінчу, як Пиг. Ні. Бий її, Шагу!

— Сам бий,— озвався Шагвел.— Бачив, що вона з Пигом зробила? Та вона здуріла від місячної крові.

Блазень був позаду, Тимеон — попереду. Хай куди Брієнна повернеться, один усе одно опиниться в неї за спиною.

— Давай бий її,— сказав Тимеон,— потім труп її взуєш.

— Як ти мене любиш!

Моргенштерн розкручувався. «Обирай,— звеліла собі Брієнна,— обирай одного — і швидко вбивай». Аж тут нізвідки прилетів камінь, поціливши Шагвелу просто в голову. Брієнна без вагань стрибнула на Тимеона.

Бився він краще за Пига, але мав тільки короткий дротик проти її валірійської криці. Клятвохранитель ожив у її руках. Вона в житті так швидко не рухалася. Лезо перетворилося на сіру розмиту пляму. Тимеон, коли Брієнна на нього напала, поранив її в плече, але вона відтяла йому вухо й кавалок щоки, зрізала гостряк дротика і на фут застромила брижувате лезо в живіт, пробивши кольчугу.

Коли ж витягнула клинок з живота, Тимеон, спливаючи кров'ю, ще намагався битися. Відшукав на поясі кинджал, тож Брієнні довелося відрубати йому руку. Це за Джеймі.

— Мати милосердна,— хапнув ротом повітря дорнянин, булькаючи кров'ю; з зап'ястка кров у нього ринула фонтаном.— Кінчай уже. Відправ мене назад у Дорн, клята сучко.

Брієнна так і вчинила.

Коли вона розвернулася, Шагвел стояв навколішках, причмелено мацаючи землю в пошуках моргенштерна. Щойно спромігся зіп'ятися на ноги, ще один камінь буцнув його у вухо. Подрик уже переліз обвалений мур і стояв серед плюща, стискаючи в кулаці черговий камінь.

— Я ж казав, що вмію битися! — крикнув він униз.

Шагвел спробував відповзти.

— Здаюся,— схлипнув блазень,— здаюся. Не чіпайте милого Шагвела, я такий дотепний — я не можу померти!

— Ти не кращий за решту. Грабував, ґвалтував і вбивав.

— Так, правда, правда, не заперечую... але ж я дотепний, оці мої жарти й вихватки... Я так умію хлопців розсмішити!

— А дівчат — до сліз довести.

— Хіба я винен? У дівчат немає почуття гумору.

Брієнна опустила Клятвохранителя.

— Копай могилу. Отут, попід віродеревом,— вона вказала клинком.

— Лопати не маю.

— Зате маєш дві руки.

«На одну більше, ніж ви залишили Джеймі».

— Навіщо? Лишіть їх крукам.

— Тимеона й Пига можеш на харч крукам покинути. А у Спритного Дика буде могила. Він був з Краббів. Це його рідна домівка.

Земля була м'яка після дощу, та все одно блазню довелося копати до самого вечора, щоб викопати яму на потрібну глибину. Коли він урешті закінчив, уже западали сутінки, а руки в нього всі вкрилися кривавими водянками. Брієнна, вклавши Клятвохранителя в піхви, підхопила на руки Дика Крабба й перенесла в могилу. На обличчя його неможливо було дивитися.

— Вибачте, що ніколи не довіряла вам. Я розучилася довіряти людям.

Опускаючись навколішки, щоб покласти тіло, вона подумала: «Блазень спробує напасти зараз, поки я до нього спиною».

Уривчасте дихання вона почула за мить до того, як Подрик застережно закричав. Шагвел стискав у руці гостру каменюку. Брієнна в рукаві ховала кинджал.

Камінь майже не має шансів проти кинджала.

Відбивши Шагвелову руку, Брієнна заштрикнула крицю йому в нутрощі.

— Смійся,— загарчала вона до нього. Він натомість застогнав.— Смійся,— повторила вона, однією рукою хапаючи його за горло, а другою знову штрикаючи.— Смійся!

Вона повторювала й повторювала оце «Смійся!», аж поки рука в неї не почервоніла до самого ліктя, а від смороду, з яким помирав блазень, не стало чим дихати. Проте Шагвел так і не засміявся.

Чулися схлипи, однак виявилося, що то вона сама схлипує. Збагнувши це, вона, здригнувшись, відкинула кинджал.

Подрик допоміг їй опустити Спритного Дика в могилу. На той час уже на небо викотився місяць. Брієнна, струсивши землю з долонь, вкинула в могилу два дракони.

— Навіщо це, міледі? Сер? — запитав Под.

— Цю винагороду я обіцяла йому за те, що привів мене до блазня.

Ззаду почувся регіт. Висмикнувши з піхов Клятвохранителя, Брієнна рвучко розвернулася, очікуючи побачити ще когось із кривавих лицедіїв... але на зруйнованому мурі сидів Гайл Гант, схрестивши ноги.

— Якщо в пеклі є борделі, гівнюк тобі подякує,— гукнув лицар.— А як нема, то ти тільки золото змарнувала.

— Я свої обіцянки тримаю. Що ви тут робите?

— Лорд Рендил попросив простежити за тобою. Якби тобі раптом пощастило й ти таки натрапила на Сансу Старк, він звелів мені привезти її у Дівостав. Але не бійся, тебе мені звеліли не чіпати.

— Так наче вам це до снаги,— пирхнула Брієнна.

— То що тепер, міледі?

— Закопаємо його.

— Я про дівчину. Оту леді Сансу.

Брієнна мить поміркувала.

— Якщо Тимеон казав правду, вона їхала в Річкорин. Десь дорогою її викрав Гончак. Якщо я знайду його...

— ...він тебе вб'є.

— Або я вб'ю його,— вперто озвалася вона.— То ви допоможете мені закопати сердешного Крабба, сер?

— Справжній лицар ніколи не відмовить такій кралі,— сер Гайл зліз зі стіни. Разом вони закидали Спритного Дика ґрунтом, а місяць тим часом повз вище й вище по небу, а глибоко під землею перешіптувалися голови забутих королів.

Царетвориця

Під палючим сонцем Дорну багатство мірялося не так золотом, як водою, і кожну криницю ревно сторожили. Але криниця в Шандистоні пересохла сто років тому, тож її вартові пішли шукати собі іншої води, покинувши скромну тверджу, прикрашену колонами з канелюрами й потрійними арками. Згодом помалу пісок почав відвойовувати своє.

Аріанна Мартел з Дрі й Сильвою прибули, коли сонце вже сідало: небо на заході нагадувало золотаво-багряний гобелен, а хмари світилися пурпуром. Руїни теж