Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Льодяна стріла, запущена на нереальній швидкості, розсікала ліс. Вона безсумнівно влучила б у ціль, якби Релі не упіймала її просто перед своїм обличчям. Від цього невідомо звідки налетіла сильна ударна хвиля ― волосся принцеси ефектно розвіялось в сторони.

Веймонд зіскочив із землі. Та тут же з усіх сторін їх почали оточувати дивні льодяні істоти. Вони вилазили буквально з-за дерев, хоча не було жодних сумнівів ― раніше їх там не було.

Істоти мали людські тіла, лиш тільки практично повністю складалися з льоду. Обличчя у всіх були однакові ― з противними рисами, великим гачкоподібним носом, широким ротом і чорними очима. Вуха у всіх були загострені, як у фейрі. А зброя в руках яка тільки хочеш ― від мечів до томагавків, починаючи із сокир і закінчуючи кишеньковими ножиками.

Принцеса й Веймонд зіткнулися спинами, поки вороги продовжували оточувати їх із усіх сторін.

Та не встигла вона озирнутися до нього й побачити, що він раптово змінив облік на юнака з коротким чорним волоссям, у якому вперше постав перед нею, як попереду прозвучав страшний гуркіт.

Він звучав так, наче істота, що пересувалася лісом, буквально зрубувала на своєму шляху дерева. Зрештою, у цьому таки довелося переконатись, коли просто перед принцесою звалився столітній дуб, і з-за нього показався гігантський п’ятиметровий білий ведмідь, на спині якого явно хтось сидів.

Релі так і застигла. Вона не те, щоб ведмедів ніколи зблизька не бачила, зовсім ні, деколи їй випадав шанс побувати на полюванні з батьком, проте… гризлі з лісів неподалік Елесберту узагалі й поряд не стояли із цим велетнем! Ведмідь був просто гігантським, тож і пащеку мав величезну. Лапи розміром з людину, і густа-густюща біла шерсть, серед якої хтось сидів.

Принцеса й не помітила, як Веймонд опинився поряд і, зосередивши свій погляд на ведмедеві, насупився. Релі мимохіть зиркнула на нього ― хоч хлопець тепер і виглядав як двадцятирічний юнак, на обличчі його не виникло й тіні занепокоєння. В руці Веймонда, однак, був меч, а на поясі його магічного ланцюга, Хвоста скорпіона, не виявилось.

«Ретельніше маскування?» ― промайнуло в голові Релі, адже Хвіст скорпіона все-таки був одним з перших факторів, по яких принцеса розкусила юнака.

А тоді вони нарешті побачили й почули ту, хто весь цей час сидів на спині у білого ведмедя.

То була дівчина. Неймовірної вроди дівчина років двадцяти семи. Однак, на відміну від світлої, приємної вроди Релі, краса цієї дівчини була виключно холодною. Погляд у неї був строгий, проникливий і, безперечно, крижаний. Світле волосся зібране в акуратну зачіску. Аристократично блідий відтінок шкіри підкреслював одяг виняткової строгості у біло-голубих тонах. На ній була довга світло-голуба сукня, біла накидка з хутром з цупкої тканини, а також рукавички на руках, якими вона тримала повіддя. Крім того, що цей ведмідь був запряжений, наче кінь, на його спині було ще й сідло, на якому вершниця власне й сиділа.

Релі, Веймонд, а також льодяні істоти із висоти сідла здавалися просто крихітними. Уста дівчини зронили:

― Взяти їх.

Релі поспішно видихнула. У руці вже зосереджувала тьму… та Веймонд повільно вийшов уперед. Із його уст прозвучало:

― Ваша Величносте, не хвилюйся.

Він сказав це таким спокійним голосом, що на мить Релі й справді відчула його слова. Юнак перед нею хоч і здавався юним і недосвідченим, проте принцеса знала, у ньому схована колосальна сила. І варто йому лиш продемонструвати її, цей гігантський всемогутній ведмідь кинеться навтьоки.

Та тоді Де Вантелл насупилась, швиденько окидаючи очима льодяних істот, що оточували їх все щільніше й щільніше… перш ніж дістатися до ведмедя, явно доведеться пройти повз них.

Рука принцеси швидко опинилася перед грудною кліткою Веймонда, котрий зараз був абсолютно на себе не схожий.

― Це не спрацює, ― кивнула вона на меч в його руці. ― Ми не зможемо заподіяти їм шкоди. Льодяні істоти насправді складаються з води. Королева Адріель за бажання може змінювати їх агрегатний стан.

Та перш ніж повірити її словам, юнак замахнувся і щосили жбурнув меч у одного із льодяних чоловіків. Той, однак, ухилятись не став, а просто, коли меч уже був на підльоті, раптово різко розморозився. Пройшовши крізь його цілковито водяне тіло, меч полетів геть, а чоловік знову в один момент став льодяним.

― О, ― просто бовкнув Вей, змушуючи меч зникнути, розчинившись у пітьмі. ― А я таки мав надію, що спрацює. Що ж, ― звів він очі на королеву Нордесте, що сиділа у сідлі верхи на ведмедеві, й зауважив із ноткою неприхованої іронії: ― Здається, ви упіймали нас, Ваша Величносте.

Останні слова він, однак, проказав зовсім не так, як коли звертався до Релі. Дівчина чомусь чітко закцентувала на цьому, подумавши, що він, мабуть, уклав у це звертання усю свою пасивну агресію, яку тільки міг. От лише…

Чому вони зустріли тут королеву Нордесте? Невже її побажання потрапити до Дзеркала Багатодушшя здійснилося настільки буквально?

Взагалі, Релі мала великий сумнів, що вони попадуть, куди треба. Адже Веймонд чітко сказав ― щоб перенестися з допомогою кільця крізь дзеркало, потрібно точно знати, куди хочеш потрапити. В ідеалі, узагалі бувати там хоча б раз. Та Релі ніколи не бачила Дзеркало Багатодушшя на власні очі. Вона лиш побажала здійснитися неподалік від нього, у місці, де вихід із дзеркала не призведе до їхньої загибелі.